СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

Лучшие пряности специи приправы для мясных блюд и выпечки можно купить в компании "Эдельвейс". | доставка осетинских пирогов | На сайте http://maxdohod.info стать счастливой как, tratit.

НОВИНИ

Олександр Могілевський
Олександр Могілевський

Позбутися музичної провінційності

Провінціалізм властивий не лише масовій музиці, але і українській культурі в цілому. Він обумовлений історично - комплексом заниженої самооцінки українця. На додаток накладається комплекс зашоренного і замордованого "Хомо советикуса". Синдром провінціалізму - прямий наслідок відсутності в Україні упродовж мінімум останніх трьохсот років державності.










За ці роки у масовій свідомості укорінилася думка, що оскільки українська культура не затребувана, раз вона не заохочується, значить, вона не гідна уваги, неповноцінна. У ХХ сторіччі Україна стала провінцією нової імперії - Радянського Союзу. Упродовж 70 років українська культура грала роль тасьми з нехитрим візерунком, яка охоплює сніп колосків, що обрамляє сяючі золотом серп і молот. Про українську естраду в контексті СРСР взагалі говорити не доводиться. З одного боку, чи можна називати естрадою взагалі все, що подавалося під цією маркою на одній шостійчастині сухої землі аж до 70-х років?

Основними її функціями були ідеологічна система - промивання мізків у ненав'язливій формі, організація дозвілля будівельника комунізму, і політична - наша квола відповідь Чемберлену. З іншого боку, естраді в Україні відводилася ще скромніша роль - з політичною підосновою: наявність україномовних естрадних співаків, що виконують мелодії з національним нальотом, формально говорило про задоволення запитів багатонаціонального населення країни. Тодішні "естрадні" композитори чи добровільно, з-під палиці тримали рівняння на смаки керівництва країни. Прорив стався з появою на арені на рубежі 60-70-х років Володимира Івасюка та його "Червоної рути". Це було щось принципово нове, це був шок. Заводний біт підкорив увесь Союз. Втім, сплеск вільнодумності був грамотно злокалізований. У епоху розвиненого соціалізму репертуар українських ансамблів, у тому числі ресторанних, переважно повинен був складатися з творів членів Союзу композиторів.

"Червона рута" покійного Володимира Івасюка є досі живою і у Європі. Недавня німецька версія ""Червоної рути" отримала назву присвячену самій Україні.

Hey, Ukraina!

Щоб потрапити у ряди Союзу композиторів., вимагалося закінчити консерваторію. У вищих музичних учбових закладах відмінно учили академічній теорії і оркестровці. Але ніхто не викладав естрадне мистецтво, гру на синтезаторі або електрогітарі. Іншими словами, члени Союзу в області естради були дилетантами. В той же час ресторанні ансамблі грали пісеньки, що не входили в репертуарний паспорт, а саме те, що замовляли клієнти. А клієнти замовляли тодішній блатняк: "Ах, Одеса, перлина біля моря", "Цукерочки, бараночки". На цих двох категоріях і грунтувалася популярна музика.

Але незважаючи на усю цю рутину прогресс йшов. Ціла епоха Української естради полягала в геніальних творіннях Ігоря Білозіра. Особливе місце на естрадному Олімпі зайняла самобутня, неповторна Оксана Білозір. Кожна її нова пісня відразу ставала бестселером.

На цьому грунтується досі традиційна українська естрада. Про подібну "традицію" забули навіть в Росії. У нас же її пестять і леліють. Майборода, Білаш, Шамо, Поклад, Бистряков, Микола Мозговий світять нам зіркою, хоча погасли так давно, що їх імена в контексті сучасної музики сприймаються як галюцинації. "Традиційна естрада" виступає окремим пунктом в музичних рейтингах. Найбільші естрадні фестивалі і конкурси грунтовані на цьому "жанрі". "Пiсенний вернісаж", "Слов'янський базар", "Море друзiв"...

Наші артисти не менш талановиті; половина, якщо не більше, зірок московської естради - вихідці з України: Лариса Долина, Олександр Серов, Наташа Корольова, Тетяна Овсієнко, Валерій Меладзе та інші. Талантів на українській естраді вистачає, сподіватимемося, що з часом з'являться і гроші, необхідні для їх розкручування в європейському масштабі".

Чому наша естрада така, що гордитися нею можуть тільки громадяни у рожевих окулярах з синьо-жовтими розлученнями? Деякі стверджують, що всьому провиною є бідність. На мій погляд, корені катастрофічного стану вітчизняної поп-музики куди глибше. Хвороба, якою вона страждає, - комплекс провінціалізму. На відміну від бідності, враховуючи стан хворого, ця вада лікується важче, а курс лікування значно довший.

Приклади вільних від синдрому провінціалізму музикантів в українській естраді, на щастя, є. Сучасна, актуальна, а головне - раніше конкурентоздатна Ірина Билик. Абсолютно нову психологію має флагман українських музикантів нового покоління - група "Океан Эльзи". Залишаючись самими собою в музиці, не зраджуючи рідній мові, хлопці підкорили не лише свою країну, але і "неприступну" Московію. З обмовками до цього числа можна додати групи "ВВ" і "Грін Грэй". "Крики" за роки свого добровільного вигнання завоювали масу прихильників і у Франції. Успіх "Грін Грэя" неабиякою мірою обумовлений відмовою від національної мови. Самобутня і самодостатнтою виявилася група "Скрябин".

Неордiнарним явищем був Віктор Морозов. Автор численних пісень на вірші сучасних українських поетів (зокрема Ліни Костенко, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги та інших).

У 1988 разом з Андрієм Панчишиним та Юрієм Винничуком пан Морозов заснував львівський театр - студію "Не журись"!, що ставши знаменитим завдяки яскравій політичній сатирі та відродженню заборонених в СРСР пісень січових стрільців. Під час однієї з вистав театру "Повіяв вітер степовий" 5 жовтня 1989 зі сцени вперше був виконаний нелегальний на той час гімн України "Ще не вмерла Україна".

Дуже яскрава фигуара – Антін Мухарський. У 2006 році створив кантрі-групу "Коні-айленд" і з власних, накопичених за десять років композицій видав музичний альбом, який назвав ім'ям заголовної пісні, - "Злокохучий мэн", що стало не стільки творчим результатом, скільки елементом шоу. У 2009 році ініціював художньо-культуророгічний проект "Жлоб. Жлобство. Жлобарт"

У 2012 році створив авторський проект "Лагідна українізація"("Ласкава українізація"), в якому виступає в ролі "професора антропології Ореста Лютого". Цього року Орест Дютий дійшов до "Жорсткої Українізації" проект виявився найуспішнішим аж до нині, завдяки україномовним націоналістичним версіям російсько-совітського шансону.

Орест Лютий А Я - НЕ МОСКАЛЬ!

Вільні від комплексу провінціалізму зовсім молоді виконавці. Поки що завдяки цій якості, своїй незвичності в порівнянні з основною масою вітчизняних "зірок" вони виглядають в очах громадськості бісиками, що вискочили з табакерки. Катя Чилі, Юлія Лорд, "Танок на майданi Конго"... Ще цілий ешелон новобранців прямо зараз встає в рушниці на захист реноме української поп-культури. В основному вони виховані на ідеалах фестивалю "Червона рута", який дійшов до створення амальгами з ультрасучасних технологій і ритмів і української автентичної музики. Успіх молодих поп-музикантів, не заклопотаних завоюванням звань народного або заслуженого артиста, грошей, що не скаржаться на відсутність, не чекають благословення "татусів" української офіційної культури, вселяє надію, що позбавлення від ракової пухлини провінціалізму щонайменше можливо. І суть терапії не завжди в ліках. Хворий лише повинен захотіти видужати.

Олександр Могілевський. м.Кьольн.

17.04.2014


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна