СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

НОВИНИ

Олена Бондаренко за освітою журналістка  Колишнній головний редактор газети ЧАС TIME
Олена Бондаренко
за освітою журналістка
Колишнній головний редактор
газети ЧАС TIME

Історія львівського рок-н-ролу


(з коментарями, ремінісценціями та рефлексіями одного з Них)


Авторка цього матеріалу Олена Бондаренко не раз бувала у Львові, в тому чисмлі - й у минулому столітті.Щоправда, коли відбувалися ці події, вона була ще дитиною...






Відступ і водночас вступ:





- Днями, переглядаючи родинні архіви, зненацька надибала на примірник свого часу улюбленої багатьма львівської газети "Post Поступ". Точніше, не примірник навіть, а чотири сторіночки числа 38 від 28 жовтня. Рік встановити не вдалося. Втім маю надію, що наш добрий товариш Юрко Винничук, якщо прочитає цей матеріал, відновить і цю прогалину в нашій спільній пам'яті. Бо сторінка 5 так і називається: "Сторінка Ю.Винничука". І йдеться на цій сторінці про відьом, які рятують закоханих (тут-таки й інтерв'ю з молодою та гарнюньою - справжньою! - львівською відьмою пані Іриною).

А ще - пан Винничук у властивій лише йому, неповторній манері пропонує "зарезервувати" котрісь зі львівських вулиць для майбутнього перейменування на честь місцевих достойників - "щойно та чи інша особа вирушить у вічність".
Отого 25 жовтня неуточненого року (але, припускаю, десь чи не 1992-го) весело було читачеві подибувати пропозиції пана Юрка - Мучну перейменувати на Давимуки, Нестора Літописця - на Нестора Гнатіва, Косинського - на Косіва... Не так багато часу минуло, а вже в тому невеличкому спискові сумно відлунює: "Криву Липу - на вулицю Кривенка, Вітовського - на Вітовича, Чорноморську - на Чорновола..." . Відійшли в далекі світи і Сашко Кривенко, і Олег Вітович, і один із небагатьох справжніх Героїв України Вячеслав Чорновіл. Його ім'ям і справді названо вулиці, й пам'ятник перед обласною радою йому поставили (як на мене, він заслужив на ліпше втілення). От би, пане Юрку, Ви прокоментували нині свою ту візію, га?...

А тим часом, в очікуванні уваги з боку пана Винничука, спробую дістати коментар іншого львів'янина, тим паче, що й коментувати є що, і львів'янин осьдечки, у прямому сенсі - під боком. Звати його Дмитро Басілія, це мій рідний чоловік, а в цьому ж таки шматочку "Pоst Поступу" від 28 жовтня не знати якого року, на сторінці 3 - розлогенька публікація під назвою "Історія львівського рок-н-ролу". Зноска пише, що стаття передрукована з "Фіри" - молодіжного журналу, кілька номерів якого з'явилися у Львові 1991 року.

Позаяк у відомій книзі Артемія Троїцького "Рок-музыка в СССР" було присвячено Львову лише 20 рядочків, "хоч рок-н-рол тут грали, коли на всіх інших просторах нашої колишньої батьківщини про нього ще тільки подекуди чули", "Фіра" доповнила видання збіркою, що її уклав Юрій Перетятко за участі Сергія Маковецького та інших. (Тут Дмитро Басілія підказує: "Маковецького вся львіська рок-тусівка знала як "Профа" - від "Професор", не той, що з двома "ф", а той, котрий у своїй справі був правдивим професіоналом. Я і Сергій, до речі, мешкали одне від одного недалечко. З раннього дитинства Сергія батьки віддали вчитися на баяні, а коли з'явився рок-н-рол, у ньому одразу виник Сергій, і вже грав на басу і співав дуже круто".)

Та повернімося до тексту. Намірилася була скоротити його, та він не дається - такий цікавенний. Ну, хай уже буде як є.

Отже, Історія львівського рок-н-ролу

ВСТУП

Хто гадає, що Львів завжди був такою "діркою", "провінцією", "болотом" тощо, яким є сьогодні в аспекті культури - той глибоко помиляється. Це старовинне місто у самісінькому центрі Європи завжди таїло в надрах своєї незглибимої душі певні резонатори, настроєні на сприймання світової культури . Інша річ, що над ним чи під ним (містом), напевно, розташована якась патогенна зона на зразок "бермудського трикутника", яка неухильно поглинає всі творчі починання місцевих жителів і примушує найталановитіших емігрувати куди завгодно, щоб не пропасти. Наші земляки (за винятком хіба І.Франка чи Б.-І.Антонича_ ставали відомими у Москві, Києві, Польщі, Австрії або ще десь інде, але тільки не у себе вдома, де споконвіків і до наших днів потужно б'є джерело справжнього "нацдебілізму" (термін В.Павліва).

Безперечно, Львів є колискою багатьох значних надбань і навіть став каталізатором національного відродження, але він є й могильником не менш значних культурних здобутків, які не збулись. Виглядає так, що навала усяких там "пурчиків", "дурків", "кривих люф" і безлічі безликих фолк-поп-гуртів , які одностайно прагнуть лише поїздки у канадську діаспору - це домінанта у сучасному молодіжному середовищі нашого міста. Проте в "андеґраунді" визріла четверта хвиля львівського рок-н-ролу і, можливо, з часом вона заявить про себе. Не можна не згадати і тих ветеранів, які поклали десяток-другий років у гонитві за ефемерними символами і звуками, чи тих, хто несвідомо хотів побороти Систему (тоталітарний режим) вібрацією мембран динаміків. В їх серцях ще жевріє слабка надія, що Львів таки стане колись місцем паломництва рок-фанів з усього світу.

Для представників першої хвилі рок-н-рол був просто НОВОЮ музикою, вони купалися в морі електронних звуків і заводних ритмів, але на тому і скінчилося, бо ще жив у Москві страх перед "бандерівським" кублом, 6o тому накази зі столиці "Нашей Родины" примушували місцевих перестрашених чиновників придушувати будь-які потуги місцевих ентузіастів вкоренити музику світової популярності на українському ґрунті.

Представники "другої хвилі" зрозуміли, що Система їх боїться, і, блефуючи та "вимахуючись", дратували її й гуртували навколо себе незадоволених нею молодих людей, поки їх не розчавила "сусловщина" (політика партії в галузі мистецтва) та все ті ж чиновники від культури.

"Третя хвиля" зародилася в той час, коли офіційно вважалося, що РОК - це диверсія розвідницьких центрів заходу з метою повалення соціалізму, а також основна причина наркоманії, алкоголізму та проституції, а ще - невиконання радянським народом Продовольчої програми, бо децибели, мовляв, пригнічують відповідальні за працездатність мозкові центри людини. Проте в "залізній завісі" вже з'явилися величенькі дірки, а рокмени далі молотили по ній головами, поки не були зметені неправильно витлумаченою масами "першою хвилею" українського відродження ( це ж бо саме на Червоній руті-89 її організатори заявили, що "полтавський блюз" є так само неможливий, як "негритянські галушки").

"Чи бути рок-культурі в нашому місті?" "Звичайно, що так!"- впевнено відповідають активісти Львівського рок-клубу. Адже РОК - це демократична культура молодого покоління в індустріальному місті (!), де музика поєднується з останніми досягненнями техніки і ексцентричним шоу, а тексти "дратують" слух своєю нарочитою різкістю. Донедавна явище рок-музики вважалося антикультурним і відверто негативним (!). Але тепер виявилося, що і в нашому суспільстві є багато явищ, із якими енергійний рок веде гідну боротьбу. "Як і будь-яке мистецтво, рок-музика не може бути аполітичною (!) - оптимістично дописував у "Ленінську молодь" президент Львівського рок-клубу в жовтні 1987 року. Вже в цьому абзаці криються відповіді на питання, чому "третя хвиля" львівського року захлинулася.

Перша (!) стверджує, що психологія і поведінка жителів Львова є переважно сільською і не розрахована на сприйняття чогось бунтарського та просто авангардного. Друга (!) - таке ставлення до проявів субкультури культивували чиновники і клерки з парткомів, профспілок, управлінь тощо, але ж і зараз вони, хоч і під новим прапором та під новими вивісками, майже усі у своїх кріслах. Третя (!) - надмірна політизованість пошкодила власне музиці, а 80-90 відсотків енергії діючих осіб йшло на боротьбу з перешкодами і... зеленим змієм.

І ось тепер "четверта хвиля". Крім інших перешкод, на заваді їй стає найвпливовіша сьогодні - економічна. Чи здолають її недосвідчені в шоу-бізнесі і бідні львівські рок-музиканти на майже сороковому році існування рок-н-ролу і реанімації його первісних традицій по цілому світі? Це покаже час...

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. "1962-1975"

Чиновник каже своєму заступникові: "Ви скажіть йому, будь ласка, сині шкарпетки носити некрасиво!" Заступник передає помічникові: "Ви там подивіться, щоб той сині шкарпетки не носив!" Помічник передає своєму підлеглому: "Негайно зняти з того сині шкарпетки!", а виконавець - той вже заарештовує..."

(Зі спогадів С.Маковецького).

Рок-н-рол приповз до нашого міста у 1962-1963 роках. Можливо. причиною цьому стала масова поява радіоприймачів "Спідола", накручуючи регулятори яких, майбутні віртуози гітар та барабанних паличок старанно відшукували серед ефірного шуму звуки НОВОІ музики, фіксуючи в пам'яті незвичні акорди та імпровізаційні ходи таких груп, як "Шедоуз", "Бітлз" "Спенсер Девіс ґруп" тощо.

За спогадами очевидців, першим почав грати на гітарі Володя Шерстюк ("Чалдон"), який з басистом Шеметом, а потім і Е.Манелею створив перший гітарний склад. Тоді музиканти уяви не мали про "Джипсони" та "Фендери", тому гітари типу багатокілограмової німецької "Музіми" вважалися вершиною технічного досягнення людства, а нерідко доводилося грати і на саморобних інструментах, накручуючи замість струн тонкі дроти з якого-небудь кабеля живлення. Проте порізані від безнастанних репетицій до крові пальці чи товстелезні мозолі не зупиняли фанатиків. Вони намагалися точно скопіювати стиль гри кумирів, і ця справа зрушилася з місця, коли у Львові з'явилися перші диски та магнітозаписи. Працелюбність музикантів не знала меж, вони годинами могли відточувати гітарні чи барабанні "ходи", і саме таке ставлення до справи пізніше благодатно позначилося на індивідуальній майстерності кожного.

"Спочатку ми бачили музику в собі, а вже потім себе в музиці... Теперішні музиканти мислять навпаки, і саме цим можна пояснити їх такий невисокий виконавський рівень... Іншою була і конкуренція. Раніше, бувало, стоїш під сценою і думаєш: "Ну, ну... Що це ти таке лабаєш, ага, а от я тебе перелабаю!", а теперішні приходять на чийсь концерт і відразу ж: "Той грати не вміє, бо в нього "Ямаха", а я вмію, бо в мене "Корг"... " Я до того веду, що колись між музикантами була здорова конкуренція, а сьогодні усім заправляють бізнесмени і ділки від музики..." - згадує один із ветеранів 60-х.

На той час частина музикантів була прихильниками концепції "Бітлз", а інша - "Ролінґ Стоунз". Кожен намагався довести свою правоту на ділі, удосконалюючи власну виконавську майстерність, і це був не антагонізм, а своєрідне змагання. Паралельно у Львові стали формуватися біт-групи, які демонстрували свої здобутки на танцювальних майданчиках "Газу" (клуб будівельників), "Енерго" (клуб заводу "Львівприлад"), "Ляпі" (клуб локомотиворемонтного заводу), "Міліції" (клуб УВС), "Голосок" і т.п. Особливо престижним вважався органний зал ("Магдалена"), бо він був наймісткішим, і туди могло набитися до півтори тисячі захоплених слухачів. Там грала група "Бліки" у складі: А.Ольшанський (барабани), О.Мухін (бас), М.Рабинович (гітара). Не менш популярним був майданчик "Газ", де виступала група "Електрон" у складі: А.Шацький, Ю.Шаріфов, В."Боб" Казанцев, Ю."Фантомас" Павлов, Є.Струць. Їх змінила з часом група у складі не менш сильних Б.Пивоварова (гітара), С."Палець" Березовича (бас), Я.Дзюби (барабани) та Е."Заєць" Морквіци. А в "Ляпі" діяла група "Прометей", створена Я.Виджаком, якого змінив потім С."Проф" Маковецький; іншими її учасниками були Д.Басілія (бас), на барабанах періодично змінювалися С.Малихін А.Ольшанський, В.Чугунов, а на клавішних О.Орєхов, Ю. "Шмоня" Блох, О.Галіца. Був і другий склад вищезгаданої групи: С.Маковецький, О."Шульц" Скоропадський, В.Лєтунов, А.Мельник.

Сашко соколов

(О.Б.: От тепер, читачу, тобі зрозуміло, чому Дмитро Басілія має коментувати ці речі. Він уже виправляє: "Насправді я грав не на басу, а на гітарі. Басистом був Сергій Маковецький. Толя Ольшанський був барабанщиком, до речі, надзвичайно талановитим, ліпшим за нього був тільки Шацький. Я товаришував із Сашком Мельником - "Лоєм" - у статті , слід зазначити, помилка - "Лой" ніколи не працював з нами у "Ляпі", він барабанщиком був у "Газі". "Електрон" був недовго, потім створився гурт "Ореол" - за іменами засновників Ореста і Олі Дудко. І в "Ореолі, крім "Лоя", лабали мої друзі Сашко Балабан (гітара) і Сашко Соколов(бас).



Дуже сильними складами виконавців вирізнялися "Лиси" (В.Чугунов, К.Мкртчян, В.Карп'як, Ю.Торгашов і оператор "Джон") та "Фрегат" (А.Шацький, В.Шерстюк, Б.Пивоваров, О.Орєхов (Д.Басілія: "Він не "О", а Аркадій, "Проф" його завжди Кадіком називав. Якось "Проф" привів до нас у "Ляпі" Кадіка, ми запхали два мікрофони у фно, і це було щось супер! - Аркаша був прекрасним піаністом!), Ю.Павлов, А.Ольшанський, С.Маковецький.


Концерти львівських рок-груп завжди були аншлаговими, на відміну від сьогодення. Молодь стояла біля сцени з виряченими очима, роззявленими ротами і дивилась на музикантів як на марсіян. Потім слухачі починали заводитися від звуків музики і енергії самих виконавців, а концерт закінчувався, як правило, оваціями та істерикою. Адже в кожному клубі грав свій міні-"Бітлз", і цього було достатньо.

Деякі групи культивували тематичні програми: скажімо, у перший вівторок місяця у "Ляпі" можна було послухати арії з опери "Джізес Крайст - Суперстар", другого вівторка - пісні минулих років, а третього - сучасні хіти. За один концерт слухач міг ознайомитися з композиціями рок-груп "Чікаго", "Джексон файф", Джо Кокера і Гарі Мура, "Кріденс" тощо, і виконувалось усе це "наживо", без усяких там фокусів та фонограм: бувало, деякі вокалісти зривали голоси, намагаючись точно підробитись під тембр того чи іншого співака. Зате публіка була завжди задоволена розмаїттям і новизною репертуару. (О.Б.: До речі, текст одного з суперпопулярних хітів британського рок-гурту Mungo Jerry "Somebody stole my wife" - Дмитро Басілія переклав українською, і композиція "Хтось мою жінку вкрав" у обробці Маковецького, Басілії та Чугунова стала вже львівським суперхітом. Далеко не всі львів'яни й знали, що оте: "Хтось мою жінку вкрав. Я би йому сказав: Як вона мене любила, щодня віником кропила - бідний той хлоп, що вкрав!" - українська версія чужоземної пісні, а не місцева автентика).

Самим музикантам доводилось нелегко, адже важкі малопотужні "КінАпи" були непристосовані для ввімкнення в них електроінструментів, контакти заземлялися на корпус, і часто співаків било струмом через мікрофон по губах, через що доводилося виступати на ґумових килимках. "Без сірників апаратура не дихає", - жартували музиканти, закріплюючи заслинені дротинки - "волосинки" у відповідних "гніздах". Але і в таких умовах хлопці примушували буквально співати свої недосконалі гітари з твердими струнами за 23 копійки комплект. Зате в крамницях був широкий вибір дешевих вин, і цей факт немало скрашував буденні труднощі.

Вдячні прихильники були повністю відданими своїм "командам". За неввічливе слово. сказане у бік кумира, можна було поплатитися здоров'ям. Інколи фани влаштовували "розборки" між собою, щоб і фізично довести вищість марки саме свого клубу. Ці небезпечні розваги із застосуванням ножів, кастетів і навіть сокир насилу припинялись нарядами міліції.

Зовсім інакше суперництво велося між самими музичними колективами, це була боротьба за місце на танцмайданчику, за престижне звання найкращого, за кількість слухачів. У ті часи музичний світ міста нагадував начебто великий котел, де варився львівський рок-н-рол. Hерідко музиканти переходили з однієї групи до іншої, щоб обмінятися "свіжою кров'ю" (новими ідеями і досвідом), влаштовували джем-сейшни.

Bідповідно все вище зростав виконавський рівень, і ось уже концертні організації Києва, Луцька, Чернівців та безмежної Росії вважали за щастя переманити до себе того чи іншого львівського музиканта, і хлопцям все частіше доводилося згоджуватись на пропозиції, бо прожити на 60-80крб. зарплатні, яку давали у клубах, незважаючи на досить значні прибутки від платних виступів, було неможливо. Таким чином наші майстри рок-н-ролу стали потроху розчинятись у неозорих просторах СРСР, підживлюючи власним талантом усяких офіційних зірок.

Yaremchuk

Так "Арніка" Віктора Морозова обслуговувала Назарія Яремчука; Юрій Шаріфов розписував аранжування для О.Сєрова і практично видав йому путівку в життя, а без Юрія Варума не став би суперпопулярним в СРСР Валерій Леонтьєв. Лише тому, що його вивезли зі Львова, став відомим гітаристом Борис Пивоваров, взявши участь у проекті "По волне моей памяти" Тухманова, попрацювавши в державному оркестрі Лундстрема і одержавши у 1972 році від одного з американських радіоведучих прізвисько "радянський Клептон". Дмитро Басілія працював у Вуячича і Антонова, але згодом повернувся до лікарської професії і навіть став депутатом міськради, а колишній гітарист Юрій Башмет став професором московської консерваторії і керівником камерного оркестру. Е.Морквіца, що одним із перших став випускати саморобні лампові підсилювачі "під фірму" типу "Маршал", емігрував до Західної Німеччини, а незабаром його взяли за приклад Ю.Блох, Левінсон та інші, ставши громадянами Ізраїлю чи США. Дехто просто розчарувався і, пропадаючи без підтримки, круто змінював свою долю, як В.Лучко, рідкісний талант, який чув 1/8 тону і міг зіграти "Політ джмеля" на контрабасі...

З часом для музикантів рок-н-ролу у Львові настала скрута. По-перше, стало майже неможливо працювати в клубах, бо наглядові органи вимагали від колективів виконувати понад 70 відсотків творів членів спілки композиторів. По-друге, на прикордонне "режимне" місто з Центру стали звертати особливо пильну увагу як на "розплідник націоналізму", бо багато місцевих колективів намагалися виконувати власні шлягери по-українськи (за такий гріх на одному з всесоюзних конкурсів у 1972р. була розформована "Арніка"). По-третє, почалася ще не дуже активна, але боротьба з "нетрудовими доходами", по-четверте - у будь-яких справах почав відігравати величезну рол звичайний протекціонізм.

(С.Маковецький згадує з цього приводу одного скромного хлопчину, з яким служив у одній з львівських військових частин, і який ніяк не проявляв себе з музичного боку. Відомо було лише те, що він син генерал-лейтенанта О.А.Мікояна, і на вихідні його часто забирає чорна "Волга", зате буквально за короткий час по закінченні служби почався стрімкий злет Стаса Наміна).

Таким чином, розквітаючий "совок" став усе нав'язливіше відбиватися у рок-н-рольному середовищі міста. У більшості музикантів альтернативи не було, і вони почали наводнювати собою склади ресторанних та філармонічних оркестрів. Утворений у середині сімдесятих вакуум заповнювався новими групами і новими іменами.

В "Газі" успішно працював "Ореол" О.Балабана і Ю.Соколова (Соколов - Олександр, - виправляє Дмитро Басілія), в "Ляпі" ще тримався "Прометей", в "Енерго" - група "Львів'яни" (Хабаль, Левінсон, Борецький, Назаров, Попович), в "Міліції" виступала "Арніка", де грав один з найкращих гітаристів того часу Вл.Нестеренко і яку невдовзі змінила "Вікторія" О.Андросова. Ці рок-групи були дуже популярними серед молоді, але і вони змушені були змінювати амплуа, бо таємне придушення львівського рок-н-ролу посилювалось, втілюючись у життя зусиллями місцевих "культуртрегерів" за принципом - "у Москві стрижуть нігті, у Києві - відрізають пальці, а у Львові - відрубують руки". Наприклад, на конкурсі "Львівська весна-73" під час виступу групи "Прометей" члени журі на чолі з Б.Янівським демонстративно залишили зал на знак протесту проти виконання кількох автентичних пісень англійською мовою (це рівнозначно протесту проти виконання опер Дж.Верді чи Дж.Пуччіні італійською), а місцева преса відразу обізвала хлопців "музичними хуліганами".

"Вікторія" і "Львів'яни" були практично останніми. Їх ще запрошували на випускні вечори в школи, але то був кінець. А за календарем - кінець сімдесятих...

-----------------

О.Б. - до Дмитра Басілії: - На обрії зринули перші хвилі нового репресивного цунамі проти носіїв усього українського... Потім - вісімдесяті, Перебудова, Незалежність... Ти, Дмитре, поринув у медицину, затим у політику, переїхав до Києва, вийшла друком чудово ілюстрована книжечка англійських дитячих віршів у твоєму перекладі... А де зараз вони, твої друзі, засновники львівського рок-н-ролу, оті безмежно талановиті хлопці?

KIT  Basilia

Дмитро Басілія: - На мій великий жаль, не про всіх знаю, як їхні долі склалися. Тим радіснішою була зустріч у Львові, коли минулоріч у середині грудня відзначити 40-річчя "Арніки" зібралися "дідусі львівського рок-н-ролу", як сказала одна мила молода журналістка. Було неймовірним щастям побачити Віктора Морозова, Володю Кота (до речі, в статті про нього чомусь не згадується, а насправді ж саме він, надзвичайно обдарований джазовий трубач і флейтист, був першим художнім керівником "Арніки!), "прометеївця" Ярослава Віджака...



Віктор Морозов живе у США, його альбоми "Серце батяра", "Треба встати і вийти", "Армія світла" шалено популярні, незабаром очікується новий - "Батярський блюз". Віктор переклав українською "Гаррі Поттера", а тепер іще й новий твір Джоан Ролінґ - уже для дорослих - "Несподівана вакансія".

Тільки ві Львові Співає Віктор Морозов

Сашко Соколов мешкає в Німеччині, його німецькомовний суперхіт "Гей, Україно!" -на мотив "Червоної рути"- не лише українці, а й німці співають. Час від часу спілкуємося з ним у скайпі.

Hey, Ukraina!

Володя Кіт працює у Львіському медуніверситеті, винайшов дуже цікаву систему захисту людського організму від впливу магнітних полів. А його дружина Лариса (Ляля) - вельми відома у Львові музикантка, виконавиця власних пісень, квітникарка (створює розкішні клумби), і просто неперевершена капелюшниця - пошила понад 200 найрізноманітніших капелюшків!

Сашко Мельник - "Лой", один із найкращих барабанщиків, нині тримає у Львові (на вулиці Стефаника) крамницю музичних інструментів "Елтон", до речі, крамницю вони заснували разом із Олександром Балабаном.

Про Сашка Балабана: це друг мого дитинства, ми мешкали в одному будинку, лише на різних поверхах, близько пляцу Пруса (тоді була вул.Воровського, нині не знаю, як називається). Моя мама Галя і його мама Тамара були подругами. Шкода, не бачилися ми вже давно...

З Володимиром Котом працював Олександр Могилевський, чудовий басист. Потім він із Варумом працював, із Євгеном Башметом (це рідний, старший брат Юрія Башмета, я дуже добре його знав, він довго мешкав у Львові, а затим переїхав до Ганновера). Зараз і Могилевський живе в Німеччині, у Кьольні. Ми з ним через Фейсбук знайшлися... Часто згадую "Профа" - Сергія Маковецького. Він був дуже близьким моїм товаришем. Десь років з десять тому я з найменшою донькою Олею їздив до Львова, то ми з Сергієм побачилися, зустрілися в парку біля Поштамта, сіли на лавці, з гітарою, почали співати "Бітлів", народу посходилося купа, майже як за часів "Прометея"...

О.Б. - Твоя гітара вдома рідко звучить...
Дмитро Басілія: - Ну, так вона самотня, ця гітара. Зібратися би разом усім моїм друзям, згадати...

Знайшла і розташувала статтю
та говорила про львівський рок-н-рол з Дмитром Басілією

Олена Бондаренко,
Рух-Прес.

1.04.2013

За темою:
«"Батярский блюз": цуд у Львові на День батяра (ВІДЕО)»


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна