СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

НОВИНИ

Олена Бондаренко
Олена Бондаренко

Чи треба любити Росію?





Список діячів культури, які підтримали військову агресію Росії проти України. Купка «народних» і «заслужених», а також широко відомі у вузьких колах. «Українці» – Бондарчук, Лещенко, Ковальчук, Лісовий, Лановий, Запашний, Розум, Співаков (вже б змінив на «Пєвцов», а то виходить як із Голохвастовим).








Бабкіна, Сенчина, Дружиніна…– жінки, ви справді підтримуєте війну? Вона, як відомо, не обирає, кого зжерти, старика (як ваш тато) чи дитину (як ваші онука чи внук). Коли в Чечні гинули російські солдатики, ви теж листи підтримки «позиції Путіна» писали? Чи у вас це ще з часів Афгану?

Пані Вєдєняпіна, директорко Російської державної дитячої бібліотеки, невже людяні й добрі книги, по які до бібліотеки ходять російські діти, - вчать виправдовувати дитячі смерті?

Не говорю про особин на кшталт Расторгуєва чи Газманова, незмінних улюбленців пострадянської блатоти типу недавніх «українських» владців, тут усе зрозуміло – «Атас!» і «рубі бабло, оно нє пахнєт».

Але – як же Баталов, символ чоловічої порядності? Чи це тільки кінопорядність? Як же Боярський - «благородний д’Артаньян»? Як же Юрій Башмет, львів’янин, котрий із власного досвіду знає, що в цьому дивовижному місті як ніде тісно і дружньо сплелися українська, польська, єврейська, вірменська й інші культури?

Дежа-вю. Дежа-санті. Дежа-візіте. «Підписанти» «у справах» Пастернака, Сахарова, Солженіцина. «Збори трудящих» (у тому числі – радянських письменників, художників, акторів) не лише заздрісні нездари, а й талановиті-обдаровані вимагали для інакодумців якнайсуворішої кари.

Масові репресії за часів Сталіна також «благословлялися» численними «відкритими листами» та «зборами». Це й завдяки їх учасникам та «підписантам» у 1937-38 роках було заарештовано близько 1,5млн. людей, що з них понад 700 000 – розстріляно. В середньому – уявіть - 1000 людей на день.

Власні підлість, слабкодухість і боягузтво тоді, за часів Сталіна, багато хто пояснював страхом за життя своїх рідних, адже їх могли просто згноїти в таборах, включно з малими дітками. За часів Брежнєва – страхом тюрми і голоду для себе і родини (ніде не беруть на роботу, потім за «тунєядство» саджають, дітей виганяють із вишу)…

Чимся ж свою ницість пояснюють і нинішні «підписанти» - мовляв, перестануть публікувати, заборонять концертувати, скасують виставу чи виставку, навіть – не приведи Господи! - не випустять у закордонні гастролі? Скоріше, справа в іншому - сталінські часи для Росії вже повернулися – чи й нікуди не дівалися. Страх, тотальний і всеохопний. Разом зі своїми поплічниками – підлістю, зрадою, ненавистю й агресією до тих, хто не падлючить і не зраджує.

Але! Я люблю Росію. Росію Сахарова, Солженіцина, Пастернака, Щекочихіна. Росію Лариси Богораз, Наталі Горбаневської, Костянтина Бабицького та їхніх соратників, які Вийшли на Площу в серпні 68-го проти придушення Празької весни – «За вашу і нашу свободу!».

Я люблю Росію багатьох чесних журналістів, які сьогодні відмовляються брати участь у скаженій інформаційній війні проти України. І які підписали заяву Союзу російських журналістів (цитую): «Союз журналистов России озабочен продолжающейся эскалацией агрессии и «языка ненависти» в выступлениях СМИ, посвященных событиям в Украине. Грубая пропаганда стала повседневным явлением на телеэкране, на полосах газет, некоторые из которых не столько информируют, сколько разжигают национальную и иную рознь, что противоречит не только этическому кодексу российского журналиста и здравому смыслу, но и является предметом соответствующей статьи УК РФ».

А ще – мабуть, не варто аж так приділяти увагу тим, котрі підтримали «позицію Путіна щодо України», як вони назвали військову агресію. Таки не варто. Бо є в Росії Ельдар Рязанов, і Лія Ахеджакова, Олег Басілашвілі і Борис Гребенщиков, Андрій Кончаловський і Армен Джигарханян, Галина Волчек і Олександр Розенбаум, Леонід Куравльов і Андрій Макаревич, і багато-багато шанованих людей, хто своїми чесними іменами стали на захист України.

І наостанок: не одне століття поспіль раз-по-раз виринають істеричні інвективи: "Ви не любите Росію!". Вони виринають завжди саме тоді. коли українці намагаються самотужки вирішувати свою долю. Якби, скажімо, французи вимагали, аби ми любили Францію, чи англійці - їхній Альбіон, - видалося би комічним, чи не так? Лише звинувачення у нелюбові до Росії - як дзвін на пожежу. Бо ці звинувачення зазвичай передують силовому примусові до любові, а це називається зовсім інакше.

Я ж люблю Україну.

Олена Бондаренко

14.03.2014


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна