СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

НОВИНИ


Гарік Мазор: "Трохи про витоки російського реваншизму"

Історія, як відомо, рухається за діалектичними законами, і не завжди можливо відстежити причинно-наслідкові зв'язки у глобальному історичному масштабі. Але це добре видно на прикладі, як розвивається і видозмінюється одне із найживучіших імперських утворень. Ідеться про російску імперську державу. Політичні надбудови Російскої імперії змінюються як шкіра хамелеона, з кожними такими змінами відбуваються політичні "кольори", котрі дають змогу імперській суті держави пристосуватися до нових історичних умов.






Така політична гнучкість ніби забезпечує імперії історичну живучість. Простежується діалектична закономірність російської імперської історії, коли фундамент багатонаціональної імперії завоювань і придушення залишається незмінним, але змінюються його політичні надбудови. Від самодержавності до більшовизму і до нинішніх кремлівських реваншистів. Уже до середини, дев'ятнадцятого століття політичний режим монархічних династій з іноземними родовими коренями на імператорському престолі повністю перестав мати відповідність головному історичному завданню - збереження та посилення імперського фундаменту держави. Самодержавність після сторіч абсолютної влади виявилося за межами діалектики російскої історії. За межами інтересів імперії.

Відбулося це в період політичних, світоглядних і технологічних змін, які настали у всьому світі. Світ стояв на порозі якісно-нового скачка в економіці, виробництві, фінансах і технологіях, що ставали вирішувальним фактором всього подальшого історичного розвитку. Не могла самодержавна кріпостницька російська імперія залишатися у своїх территориальных кордонах у цілком новому технологічному світі. Кріпацке право, було, відмінено у 1861 році, а вже лише через сто літ, протягом життя одного покоління, у 1961 році це був уже цілком інший світ. З космічними польотами, з телебаченням, з атомною зброєю, розвинутою сучасною авіацією, банковськими і виробнчними монополіями.

Самодержавність і кріпосництво у такому світі за визначенням не було здатним зберігти імперію. На зміну царським фаміліям прийшла нова більш жорстка, але повністю відповідна завданнням збереження і перебільшення імперського фундаменту Росії, більшовицька партійно-бюрократична абсолютистська диктатура. Власне така форма влади стала самою вимагаємою у першій половині двадцятого століття. Диктатура і ліберальна демократія. Диктатура зі своїми цінностями, так ніби за назвою демократичними, могла зберегти імперськую природу держави. Ніякий інший стрій, крім більшовизма, на зміну самодержавності прийти не міг. Всяка інша політичная надбудова протрічила діалектиці російскої держави, і вело імперію до розвалу. Більшовицький режим виконав своє завдання.

Імперію було збережено та примножено, а її вплив у світі і кількість сателитів не змогло приснитися ні одному російському царю. Але і совковский партійно-бюрократичений абсолютизм вижив себе на порозі нових глобальних змін у світі, так само як сторіччям раніш у подібний історичний період вижила себе самодержавність. Контури нового світопорядку чітко проявилися в кінці двадцятого століття, коли у світі почалися якісні зміни у технологіях, у озброєннях і найголовніше це формування нової банківської системи. Тепер банки і біржі стали визначною силою і совєйський лад з його закритою економикою та обособленою валютною системою ніяк не вписувався у переміни. Це вело до ослаблення імперського історичного фундамента, і як закономерний наслідок відбулася зміна політичної надбудови держави. При цьому, як і при зміні самодержавності на більшовизм, імперія втратила декоторі свої території.

Те, що було втрачено імперією у той період обов'язково буде повернуто новими кремлівськими правителями. Російска імперська історія рухається по історичній спиралі, весь час, намагаючись повернутисґя до свого імперського фундаменту в новому, більше посиленій якості. Новий виток реінкарнації імперії ніби почався у 2008 році з російської агресії в Грузії і ніби нині з вторгненням в Україну. Адже в кінці вісьмидесятих і з початку девяностих років минулого сторічча, це був період, коли совєтський режим доживав свої дні і процес зміни російським імперіалізмом своєї політичної надбудови почав приймати конкретні окреслення нового державного устрою. Аннексія Москвою Кримського півострова і озброєнне відторгнення Абхазії і південної Осетії від Грузії було лише малими діями, у порівнянні з тим, що очікує світ пережити у швидкому майбутньому. І це не апокаліптичне прогнозування, а повторення історії. Повторення того. що вже нераз відбувалося.

Совєтская партійно-бюрократична система, при головуваннні з недалекими перестарілими апаратчиками, поїдала сама себе і ставала цілком не ефективною. Для збереження імперського фундаменту в нових історичних умовах, совєтському режиму довелося би йти на глобальний військовий конфлікт. Але це би не зберегло імперію, а тільки прискорило би її крах, зіткнувши весь світ з шаленими руйнуваннями і жертвами. Однією структурою у совєтській системі, яка має свій власний розгалужений управлінський апарат і свої власні силові структури були органи КДБ. Ні армія, як у багатьох інших тоталітарних країнах, а лише органи спецслужб. Армія у СРСР николи не була самостійною і партійні вожді-фюрери робили все, щоб армія не змогла претендувати на верховну владу в країні. Від періодичних репресій у вищому і середньому армійскому командуванні, до перетворення армії у бюрократичний апарат який розкладається на зразок партійного.

Обивателі луб'янских кабінетів завжди дихали у потилицю своїм партійним боссам змушені виконувати їх розпорядження. Тим не менше, зміна політичної надбудови, яка сталася в дев'яностих, була проведена не КДБ, в крайній мірі, напряму, а руками партійної номенклатури другої и третьої ланки. Партійні секретарі які прагнули прорватися в самі верхні ешелони влади, стали зручним інструментом для знищення системи партійного абсолютизму. Завжди зручно скидати начальників руками невдоволених підлеглих. Секретарі зробили свою справу без особливих зусиль розломали той, що дихає на ладан, совєтський партапарат. Потім настав час інтеграції закритої імперської економіки у світові фінансові і виробничі ринки. У цей період імперія втратила немало своїх територій. Такою була плата за збереження самого імперського фундаменту, на котрому у якийся момент стане можливим заново збудувати імперську державу. Свого часу і більшовики втратили декоторі території Російської імперії. Але ці втрати завждли носять вимушений і тимчасовий характер.

Коли нові імперські політичні режими укріплються, всі раніше втрачені території повертаються з лихвою. Період інтеграції закінчився на початку двохтисячних. І тепер Росія тільки посилювалася в західних економічних, банківських і біржевих структурах, став інтегральною частиною світової економіки. Відбулося ще одне переродження політичної надбудови імперської держави. По виконанні своїх завдань, партійні чиновники, були відсторонені від керівництва країною, і влада перейшла власне до тих сил, котрі здатні і мають відновити імперію в її новій якості. Луб'янскі спадкоємці Дзержинського назавжди позбавилися від своїх колишніх партійних боссів і отримали єдиноособисте управлення над країною, над її багатствами і над капіталами. У Росії було сформовано гебістсько-олігархічний політичний лад з елементами абсолютизму і диктатури, прикритих бутафорією під демократію. З зовні все виглядає так як вимагання умов сучасного світу. Вибори, демократія, свобода віросповідання, свобода слова і вільний ринок. На справді російська політична система представляє собою абсолютистську кланову монархію з тотальним контролем держави над всіма внутрішніми процесами у суспільстві.

Нині нова політична надбудова повністю сформована, нинішня влада посилилася, її політичний вплив у світі поширився і капітали накоплені. Таким чином, Кремль має всі умови для відродження імперії. Все повторюється у циклічній послідовності. Очікування того, що розпад Совєтського Союзу в 1991 році став кінцем російського імперіалізму, були нічим іншим як ілюзіями і ніяк не відповідали історичній реальності. Відновлення імперії уже почалося і не нам не варто недодумуватися, вважаючи, що анексією Криму всі закінчиться. Кремлівські реваншисти-фашисти послідовно рухаються до реалізації своїх імперських амбіцій. Всі ті держави, проти котрих будуть направлені російські багнети, значно слабіше Росії у економічному, у військовому і у політичному відношенні. Історія з Україною і Грузією ще раз наглядно це довела. Цілком очевидно, що Захід не стане діяти силовими методами стосовно Москви. Зовсім не, тому що у західних столицях раді імперському відродженню Росії, але воно лише комусь вигідно.

У Путіна є вирішальний козир , котрий зупинить будьякі спроби тих хто заважатиме йому у реваншистських устремліннях. Цей козир - ядерна зброя. Стримуючий фактор, котрий існує, який ніхто не відміняв і котрий визначає відношення до Росії. Сталін не дармо створював ядерну зброю для своїх потомків - інструмент, за допомогою якого сучасні кремлівські карлики-вожді - кровні спадкоємці “отца народов” відновлюють імперію. Ні для кого не секрет, що армії західних країн значно потужніші ніж російська армія у озброєннях і нових військових технологіях. Це є не співставимі речі. Але при цьому не варто недомислюватися. У Москві ніхто не збирається воювати з НАТО і з Заходом. І на Заході ніхто не має намірів воювати з ядерною Росією.

Агресія Москви направлена на країни з ніяким військовим потенціалом, не здатним по визначенню протистояти російським дивізіям. Навіть у випадку російською агресії проти країн, які колись входили у склад імперії, а нині члени Північноатлантичного ал'янса, нi Вашингтон, ні Європа з Росією може й не воюватимуть. Будь які бойові дії НАТО звичайними видами озброєнь заженуть Кремль у тупик і збільшать ризик використання ядерної зброї. Невже на це не піде ніхто і ніколи. ВІ Путін це добре розуміє і використовує. Що буде представляти собою відроджена російська імперія сказати важко, але історія показує, що кожна нова політична формація російського імперіалізму завжди більш жорстока і більш кривава, ніж попередня.

Гарік Мазор, публіцист, член Ради НРІ "Дім Давида"

30.03.2014


За темою:
«Звернення Руху "Дiм Давида" до з'їзду ВО "Свобода"»

«Звернення Руху "Прибирання комунофашистських ідолів не є вандалізмом»


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна