СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

НОВИНИ

Меір Кахане
Меір Кахане

АНТИСЕМІТИ В АМЕРИЦІ

Меір Кахане у 1968 році створив у США воєнізовану організацію — Лігу захисту євреїв. Був засуджений за таємне виготовлення бомб. В 1971 році перебрався в Ізраїль, де сформував власну партію, агітував за примусове виселення арабів з окупованих територій, був вибраний у кнесет. Втратив місце в ізраїльському парламенті після того, як його партія була заборонена за пропаганду расизму. Повернувся до США Кахане був убитий американцем арабського походження. Його похорони в Єрусалимі супроводжувалися актами насильства під гаслом «Смерть арабам!».











Найкоханіша знаменитість Західної України Меір Кахане та його вуйко Давід Кахане був головний рабін м .Львів. Ще раз про статтю Героїчного американського СИОНІСТА Меіра Кахане, звірськи убитого у Нью-Йорку за ОК євреям всього світу - ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ Меіра Кахане. Адже, страх перед антисемітизмом, неупевненість у собі і відчуття власної неповноцінності породили цілу мировозрінчу систему. На її принципах американо-єврейський істаблішмент збудував усю свою діяльність. Вожді американського єврейства постійно упевювали нас, що хоч ми знаходимося у вигнанні, у галуті, нам нічого боятися.

Явно, при умові, що ми осучаснимо, "підремонтуємо" нашу релігію, не будемо надто вип'ячувати своє єврейство, трохи розтворимося у натовпі. І тоді все буде у порядку. Але незважаючи на ці звереня наших лідерів антисеміти у Америці не перевелися. Тоді нам оповіли, що на тих людей не треба звертати увагу. Це фанатики і щоб ми не відповідали на їхні звинувачення, нам все одно не вдасться заставити їх замовкнути. Більше того, реагуючи на антисемітські ексцеси, ми лише загостримо ситуацію. Звертаючи увагу на ці незначні інциденти, ми граємо на руку нашим ворогам. І ми зберігали мовчання, читаючи про паскудство у вихідках антисемітів.

Ми свідомо приуменшували значеня "незначних" інцидентів. Ми ігнорували діяльність "групп фанатиків, котрі, отже, не видають настрою широких мас американського суспільства". Не варто їм відповідати, що так буде краще! – навчали наші лідери. Попереду світле майбутнє, у американському "плавильному котлі" всі пересуваються найкращим чином і зовсім скоро зникнуть останні залишки антисемітизму. І ми вірили. Єврей вірив у те, що все буде добре, тому що хотів вірити. Він вірив, що антисемітизм зникне, потому що йому так приємно було у це вірити! Здавалося, американський єврей,але не юдей, досяг всього, до чого прагнув. Він досягнув вершин: йрго загородній дім оточений живописною лужайкою, його жінка так і світиться від щастья у своїх модних одежах. Крім того, він майже не відчуває ніякого антисемітизму, його англійська чудова, перед ним відкриті найвищі слої американського суспільства. Він грав у самих богатих игрових будинках Лас-Вегаса, пив дорогі коктейлі у наибільш престижних клубах Майамі… Яке є чудове життя! Однак, все це – брехня!!!!!!

Золота країна свободи і рівноправства виявиилася не такою золотою, як хотілося американському єврейчику. Дракон антисемітизму живе у здоровствує і у цій країні також. Досвід з досягненням єврейської нирвани у галуті не вдався. Ми бачили те, що хотіли бачити. Наші лідери увіряли нас, що "плавильний котел" зробить своє діло. Ми вірили їм і виявились цілком непідготовленими до насувающихся проблем. Американський еврей убаюканий солодкими мифами, і йому дуже непросто подивитися правді в очі. Маленькі діти люблят ліденці – це розуміється цілком природньо. Коли від леденців не можут вівикнути великорічні дядьки – це вже небезпечно. Дітям природньо прагнути до того, що доставляє їм задоволення, так як уява про цілерозумності тих чи чнших дій знаходиться у них і зачатному стані. Куди приємніше тішитися ілюзіями, чи невже дивитися правді в очі. Ми відтягуємо візит до зубного лікаря, а дупло у зубі всеж таки розширяється. Власне так веде себе американський єврейчик. Підростаючи, дитина починає розуміти небезпечність такого ходу думки.

Ми ж, дорослічаючи, не бажаємо розставатися з інфантильністю мислення, як не бажає розставатися з коханим міськом підростаюча дитина. Неприємні думки ми відкладаємо на завтра і на післязавтра, не розуміючи, що одно з цих "завтра" – "післязавтра" может виявитися роковим. Подібний спосіб мислення взагалі характерний для чоловіка, але для єврея воно характерно особливо. Вічно гонимий і переслідуємий, він не хоче думати про малоприємні речі. Століття переслідувань виробили у ньому необхідність зглажувати реальність, приводить реальність у відповідність зі своїми бажаннями. Він вірить у магічну силу політики. Відсовуючись від рішення хворобливих проблем, ми створюємо, що зростає просто пропорційно нашому небажанню її помічати. Зі всіх сил ми переконуємо себе, що небезпека минує сама собою, без будьяких дій з нашої сторони. І ми закриваємо очі, затикаємо вуха… У цьому немає нічого нового. У свій час Адольф Гітлер опублікував книжку, у котрій детально описав свій план викорінення всіх людських цінностей. Але ми відмовлялися глянути правді в обличча, наші іллюзії росли також швидко, скільки його сили, а наша бездіяльність, наша розумова паралізація прогресувала також швидко, як і наші ілюзиї. Проживачі Варшавського гетто протягом багатьох місяців відмовлялися вірити, що їхніх близьких втивозять не на роботу, а на смерть. Нині нам дуже не хочеться згадувать про це. Великий лідер сионістського рух Зеєв Жаботинський згадкував про свою бесіду з д-ром Максом Нордау, одним з перших соратників Теодора Герцля. Жаботинський говорив про те, що євреям необхідно негайно розпочати якісь кроки, щоб повернути собі країну своїх предків і самим повернутися у цю країну. Він висловив здивування, що євреї не розуміють цієї очевидної речі. Сивоволосий Нордау, за плечими котрого був багаторічний досвід сионістської роботи, відповів так: – Це, молодий человік, логіка; а логіка є мистецтво грецьке, і євреї терпіти його не можуть. Єврей судить не по розуму – він судить по катастрофам. Він не купить парасольки "тільки" тому, що у небі з'явилися хмари: він раніше мав промокнутися і отримати пневмонію-запалення легень – тоді інша справа. Результати самообудурювання завжди бували трагічні. Від того, що ми ігноруємо небезпеку, вона не зникає. Напроти, вона лише зростає. Проблеми не перестають існувати з-за того, що ми вважаємо про них не думати: вони лишень усугубляються. Наші мудреці говорили так: "Який человік мудр? Той, хто передбачаєт майбутнє". Мудр той, хто не боїться подумати про те, що може статися завтра, той, хто готовий шукати рішення, поки проблеми не переросли у кризу, той, хто готовий вступити у схватку з кризою, поки той не переріс у катастрофу. У наш час такі люди нe тільки мудрі, але й відважні. Біда не тільки у тому, що лише мало хто здатні нині дивитися правді в очі, а не перебувати у щасливих грезах. Пігмеї духу всіма силами борються з тими, кого наші учителі називають мудрими. Для пігмеїв тих попередження про небезпеку – не больше, ніж крик "параноїка". Багато віків назад пророк Ієремії також здавався большості своїх сучасників тим, що зійшов з розуму … Коли єврей стає жертвою власних ілюзій, це вже досить погано. Але куди гірше, коли єврейське керівництво зкріплює ці його ілюзії, намагаючись заглушити голоси розуму.

Нас пораніше завіряють, що все у порядку. Єврейський істеблішмент зі всіх сил старається утримать рядового єврея у його сліпоті, роззброюючи його перед лицем грозящих небезпек. "А голдене медине", Золота Країна Америка нині не така вже золота, як вчора, а вчора не була такою золотою, как позавчора. І цілком очевидно, що завтра вона буде ще меньше золотою, ніж сьогодні. Відкриті прояви антисемітизму, з котрими ми зтикалися на кожному кроці двацять п'ять років тому, нині зустрічаються рідкіше. Але відбулося це не у наслідок наших спроб розтворитися і зникнути в оточенному середовищі і не як результат торжества Демократії, Рівенства, Лібералізму і Секуляризму. Це відбулося не тому, що нам вдалося переконати неєвреїв у тому, які ми добрі. Зміни відбулися по двум цілком іншим причинам. Жахи досягші наш народ Катастрофи під час другої світової війни потрясли світ і наложили тимчасове ембарго на відкритий антисемітизм. Нажаль, симпатія до євреїв виникла тоді лише, коли третина нашого народу загинула у газових камерах… Загибель шести мільйонів принесла нам корткочасну передишку від антисемітських вихідок. Другою причиною був небачений економічний під'єм, завдяки котрому більшість американців змогло вкусити від плодів доброго життя. Практично зникло безробіття, люди, що належали до "середнього класу", купили будинки, автівки, телевізори. Вони насолоджувалися величезністю матеріальних благ як ніколи раніше. У них просто не залишалося часу до антисемітизму. Власне потому після закінчення другої світової війни антисемітизм притих: з-за відчуття вини перед тими, кого спалили в Освенцимі, і з-за економічного процвітання. Однак це ніяк не означає, що з антисемітизмом покінчено. Обезболювання не означає, що хвороба вилікувана.

І досить скоро хвороба знову дала про себе знати. Нинішній Америці доводиться вирішівать немало завдань. Проблема сумісного навчання білих і чорних школярів не дає спокою мільйонам батьків. Там, де раніше жили тілько білі, почали селитися негри. А це подобається далеко не всім білим. У білого робітника з'явля'тmся чорний конкурент, і він цілком не в захваті від цього. Не проходить тиждень без повідомлень про безпорядки, які виникають на грунті расовоі ненависті. Не варто думати, якщо американські міста ще не палають, а все більше негрів займають місця у Конгресі і високі посади у державній адміністрації, то все в порядку і немає чим турбуватися. Будьяке досягнення меньшості, будьяке укріплення їхніх позицій в американському суспільстві "справжній американець" сприймає як ущемлення власних прав і подразнення свого достоїнства. І коли справа стосується боротьби за матеріальне благополучча, питання взаємовідносин поміж расами знову набуває гостроту.

I хто виявиться винуватим у всіх бідах? Розуміється, євреї. И тоді наші лідери згадають, скільки сил і засобів положили вони на боротьбу за громадянські права негрів. Нам всім прийдеться пожинати плоди наших представлень про Лібералізм і Рівноправність. Ні одне з білих меньшин не збиралося губити свого етнічного обліку, розчиняючись у американскому "англо-саксонському, плавильному котлі" і очолити боротьбу за тотальну рівноправність, мир і прогрес. Про це мріяли тільки євреї! І вони у попередньому затрудняються зрозуміти, у чому помилилися, де відклонилися від найстрогішого дотримання принципу найвищої справедливості.

Режим Гітлера прийшов на заміну Веймарської республіки зокрема тому, що німці прониклися переконанням, що існує "внутрішній ворог", з-за котрого Німеччина програла війну. "Внутрішнім ворогом" були, явно, євреї – адже серед вождів пацифістських рухів була множина євреїв. Ніхто не згадував імена пацифістів-німців, єврейські ж призвища борців за мир були занесені в черні списки ворогів Німеччини. Чи варто сумніватися, що коли американці почнуть шукати цапа відпущення, невже тим цапом виявляться євреї? Надто багато єврейських імен стоїть у списках лідерів радикальних лівих рухів. І чи може буть найкращий привід для розмов про "єврейську загрозу"? Діяльність распоясавшихся ліваків досить сильно роздражнює большість американців, котрі люблят свою країну, задоволені тим, як вона влаштована, і котрих цілком не зацікавлюють розмови про соціалізм і світові революції. А оскільки помітна частина цих мерзотних бірців за "светле майбутнє" носить типово єврейські призвища, багато американців забувают, що серед лівих є і неєвреї. Пам'ятають лише про юдеїв. Скільки єврейських могил вирили ці евреї-прогресисти, которі зі шкіри геть вони лізуть, щоб доказати, що вони порвали всі звязки зі своїм народом? Ці ніби євреї-ліберали – найгірші з антисемітів. Їм не тільки не шкода самих себе – вони хочуть заставити купатися у крові своїх побратимів, від котрих відхрещуються всіма силами.

Ця позиція знаходить своє виявлення у різко від'ємному стосунку лібералів до Ізраїлю, бо ця країна є державою юдеїв-жидів, а не євреїв. За принципами кремлівських карликів: " Бей Жыдов - спасай Расею, а евреев не тожь!".

Ліберали наводять страх на всю Америку. Вони кричать про економічну кризу, котра приведе до влади фашистів. Але власне вони, ліберали, разом з економічною кризою можуть зробити Америку ніби комунофашистською. Тому що уже нині у більшості американських міст є нацистські групи, котрі тихо, як шакали, культивують у собі злість. Вони засвоїли усі елементи тоталітаризму у чекають лише, коли прийде до них час. Цих неонацистів об'єднує ненависть. Вони ненавидять негрів, взагалі всіх неамериканців, лівих, котрі "руйнують Республіку". Але більше всього вони ненавидять евреев-юдеїв! Єврейчики стоять у центрі всіх їхніх планів. Всі проблеми відбуваються від євреїв, евреї руйнують американський спосіб життя. "Подивіться на єврейські імена лівих!" – кричать ці неонацисти. Всі расові проблеми Америки викликані темними справами євреїв, ліворадикальними рухами керують євреї, євреї мають відповідальність за всі невдачи Америки.

Єврея варто знищить, інакше він знищить Америку!

Декотрі з неонацистів відкрито говорять про газові камери. Вони намагаються створити свої військові дружини, свої штурмові загони. Кожен день вони переконують своїх співвідчизників, що настав час взятися за зброю. Таких організацій десятки. Вони розташовуються сотнями печатних органів, зо дня на день які повідомляють мільйонам читачів про загрозу, що виходить від євреїв. І багато серед цих мільйонів готові під час кризисних ситуацій сприймати усерьйоз те, що раніше здавлося їхнім безрозумом. Диявол народжується серед змятених і переляканих, тиранія – серед тих, хто не відчуває упевненості у завтрашньому дні. Я знаю, що мені будуть заперечувати: "Залиште, це ж гірсточка екстремістів! Скільки їх? Що можуть вони зробити? Адже ми не параноїки…" І цей довід багатьох перконує, хоча в дійсності справа виглядає інакше. Ми знаємо, що частенько невеликі по чисельності групи підчиняли собі більшість. У Росії, наприклад, більшовики складали цілком незначну частину населення, але це не завадило їм захопити владу в країні. Нацистська партія у Німеччині також була цілком небагаточисельною, але це не завадило їй у вирішуючий момент зібрати на виборах 40% голосів виборців.

Екстремісти не мають потреби у підтримці більшості населення. Їм потрібна група добре організованих, дисциплінованих, переданих справі людей. Наступний крок: використовуючи підходячу політичну, суспільну і економічну ситуацію і апатію більшості населення – майбутніх жертв, не бажаючих помічати небезпеки, яка насувається, – на захоплення влади. Чому множина так упевнена, що ріст антисемітизму і посилення неонацистських групувань у США – речі неможливі? Чому вони так упевнені, що люди, що попереджують про цю небезпеку, страждають параноєю? Чому вони відмовляються зрозуміти, що люди, котрі нині носять нацистські емблеми і відкрито заявляють про свої відчуття ідеям Гітлера, це лишень верхівка величезного айсберга?

Десятки мільйонів американців, не будучи членами неонацистських організацій, знаходятся під сильним враженням потужної неонацистської пропаганди, симпатизують неонацистам і увипадку готові їм допомогти. Семена ненависті, которі сіє нацистська література, особливо успішно виростають у душах людей, що зіткнулися с життєвими неприємностями. При певних умовах врожай може перебільшити будьякі очікування. Політичні, ідеологічні і экономічні змінення можуть відбутися досить швидко. Достатньо згадати, як розвивалися події у Німеччині в 30-ті роки. Є приклади ще з американського життя. У нашій пам'яті свіжа ще справа Лео Франка, молодого єврея з Атланти, звинуваченого в убивстві неєврейскої дівулі. Процес над Лео Франком, що відбувався під девізом боротьби з "єврейськими розпутниками", носив абсолютно антисемітський характер. У нашій памя'ті свіжа ще й антисемітська пропаганда Генрі Форда, у більшості повторювала ідеї "Протоколів сионських мудреців" і теорію про козні "міжнародного єврея".

Ми не встигли ще забути величезний ріст фашистського руху в Америці у 30-ті роки, коли християнський священик з Детройта Чарльз Кофлін у своїх щонедільних виступах на радіо звертався до десятків мільйонів білих американців з закликом бути патріотами і ненавидіти євреїв. Ми не забули ще лідерів нацистських організацій – Чарльза Ліндберга, Лоуренса Дениса, Джеймса Банахена, Джо Макуільямза та інших. Ми пам'ятаємо, що їхнє демагогічні популистські лозунги находили відклик у сердцях багатьох американців, лишившихся у час економічної кризи роботи і з трудом зводивших кінці з кінцями. Всі ці фашиствуючі лідери закликали силою скинути ярмо єврейських експлуататорів і не проти були поговорити про потреби робочого класу і про соціальну справедливість. Ми не маємо забувати уроків цього недавнього минулого. Жахи другої світової війни і послідувані за нею роки економічного процвітання протрезвили багатьох з тих, хто у тридцяті роки, загубив працю, був готовий встати в одну шеренгу з нацистами. Ці люди не представляють небезпеки, поки їхрі животи набиті і ніщо не вказує на те, що завтра їм, може бути так , що не вдасться ситно поїсти. Але варто обставинам змінитися, як ці люди знову будуть готові власними руками розірвати на кавалки єврея – "ворога" і "експлуататора".

Наші вороги розуміют це є значно краще, ніж ми самі. Ще у 1963 році нинішній лідер Американскої нацистської партії Джордж Лінкольн Рокуелл писав: "Наша битва приначена не на той день, коли у кожного білого американця є дві автівки і він живе у розкоші. Наш час наступить тоді, коли економічні важкості викличуть паніку і страх перед завтрашнім днем, коли рядовий американець не захоче більше надавати економічну допомогу "країнам, що развиваються ". Коли у американців нічого не залишиться, їм також не залишиться, що втрачати". Наші вороги – і ліві, і неонацисти – терпеливо чекають свого часу. Поки нові потрясіния ще не захлеснули Америку, ми маємо зробити все, що є у наших силах, щоб завадити їм втілити свої ідеї. Зовсім недавно ми були свідками бандитських нападів військовуючих негрів на єврейських студентів, на господарів "єврейських магазинів", на "просто євреїв" на вулицях американських міст. Якою же була реакція єврейського істеблішмента? Наші лідери залишились необуреними. Небажання пальцем порущити, щоб захистити своіх співбратів, вони аргументували наступним чином: "Ці євреї підпалися під напади не тому, що вони євреї… Факти не такі жахливі, як про це говорять… Різка відповідна реакція тільки погіршить положення… Варто пам'ятати, у чому є джерела ненависті негрів до євреїв… Не будемо же расистами…" Єврей-ліберал у жаху не від того, що негри вбивають євреїв. Він у жаху від того, що його, ліберала і гуманіста, хтось може врахувати за расиста… У дійсності ж негри не набагато гірше білих, але і не краще. З человіком, котрий веде себе як нацист, треба спілкуватися як з нацистом, і неважливо при цьому, чи носить він чорну сорочку чи має чорну шкіру. Мазохистське зашукування єврейських лібералів перед негритянськими інтелектуалами лише сприяють подальшим нападам негрів на євреїв. Але хто на самому ділі є расистом? Може бути, власно той єврей, що відмовляється прийти на допомогу своїм співбратам, проявляючи гарне "розуміння" проблем пригніченої негритянської меньшості? І вже, разуміється, що расистом не є чоловік, котрий дорожить свободою всіх людей і готовий захищати свій народ, якщо хтось – і неважливо, якого кольору його шкіра-піднімає на нього руку.

З-за боязні прослитися расистами єврейські лідерти закривають очі, намгаючись не помічати очевидних речей. Нацист Рокуелл, той,що не лякається явно, звинувачений у расизмі, говорить, що антисемітські настрої серед негрів будуть посилюватися: "Найближчим часом мильйони негрів стануть справжніми антисемитами. Ці негри займають нижні ступені наших економічних сходів і їм нічого загублювати, їм залишається тільки усвідомити, хто власне їх експлуатує, і почати боротьбу проти євреїв. Антиєврейський рух негрів уже зараз стає немалою загрозою до єврейських маніпуляцій". Іронія долі заключається у тому, що Рокуелл, що бачить у неграх "дикунів" і "мавп", готовий віднестися до них з відчуттям, якщо вони направлять свій гнів проти евреїв. І комунисти, і нацисти звертаються до людських мас, до "маленького человіка", до бідних і у відчаю людей. І люди ці підтримують коммунізм і нацизм – не по ідеологічним причинам, але переслідуючи виключно свої осбисті інтереси. Найзліші вороги можуть об'єднатися, щоб розправитися зі спільним неприятелем. Це не заважає їм потім перегризти глотки один одному. Але покищо… Поки обездолені білі цілком готові будуть об'єднатися з неграми, щоб сумістними зусиллями ростерзати вічного цапа-козла відпущення – єврея. І все ознаки подібного ал'янса налице. Здається, що завтрашні убивці тільки чекають, щоб з'явився вождь, котрий об'єднує їх і поведе вперед, до пермоги тоталітаризму. Ніхто не знає, коли наступить поворот у найгірший бік. Відомо тільки, що є немало людей, що спілкуються про газові камери, стосовно єврейських запроданців і про грізну розправу з ними. Я власними очима бачив звірині обличча нью-йоркських поліцаїв, що на мене кричали: "Мало ви отримали ваід Гітлера!" і "Ось вам дорога у газові камери!" За часів Гітлера німецький народ не перебував у стані масового психозу, а газові камери можна збудувати звідси не тільки у Європі.

Те, що відбулося з нашим народом під час другої світової війни, може повторитися і нині. Насіння нової Катастрофи вже посіяні. Чи зійдуть вони власне у Америці? Не знаю. Я знаю тільки, що ті, хто стверджував, що Катастрофи не можут відбутися, були дурнуватими чи сліпуватими. Або і тими і іншими одночасно. Я знаю, що люди, которі шукають вихід своеї ненависті, бачуть у євреї головного ворога. Я знаю, що єврей буде першою жертвою при будьяких економічних і соціальних потрясіннях. Я знаю, що через двадцать пять років після Освенцима антисемітизм не виглядає вже таким ганебним явищем, яким воно було відразу післе закінчення війни. І я знаю, що свого часу була країна, у которій євреї відчували себе чудово. Називалися ті країни Австрія і Німеччина . Чи міг хто-небудь уявити, що власне у цій Німеччині – майже ідеальній – країні народиться Катастрофа? Євреям жилося там комфортабільніше, ніж нині у Америці. У Веймарський республіці єврей займав посаду міністра закордонних справ. Евреї володіли газетами і універмагами, серед них були високоповажні доктори, адвокати і університетські профессори. Їхня асимиляція відбувалася так же щасливо, як у багатьох країнах у наші дні. Це просто не могло відбутися у сумнівно благополучній країні ("Це ж вам не царська Росія!"). Але це там відбулося!!!

І коли це починало відбуватися, коли вплив нацистів став виростати не по дням, а по годинам, керівники єврейських організацій тільки питали, посміючись: "Ну, скільки там послідувальників у цього безрозуму? Скільки членів у соцпартии цього Гітлера?" А коли послідовників стало вже досить, єврейські лідери з упевненістю стверджували: "Йому австрійцю юдейського походження ніколи не вдастся завоювати довіру більшості німецького народу. Солідний бюргер не піде за ним". Коли ж відбулося і це, ті ж лідери знайшли нове пояснення: "Він, цілком, не має у вигляді німецьких євреїв. Він має у вигляді "остюден", східноєвропейських євреїв, котрі дійсно відрізняються від нас, респектабельних громадян, і відрізняються не у найкращий бік…" Але у кінці кінців німці проголосували за Гітлера, і його партія цілком демократичним шляхом стала найбільшою у Німеччині. Інтереси власного шлунка виявилися для німців важніше, ніж принципи моралі і любов до своїх еврейских співгромадян. І Гітлер зайнявся знищенням евреїв – не тільки східноноєвропейських, але всіх, навіть шановних панів профессорів німецьких університетів. Ми зобовязані зрозуміти, нарешті, одну істину. Поки люди живуть в довольствії, вони зайняті побудовою власного золотого тіла, і їх мало хвилює все, що залишилося. Але як би добре їм не жилося, вони ніколм не станутб такими, як ми. Вони все одно будуть недолюблювати евреїв за те, що ті надто розумні, досить богаті. Віками ми шукали причину цієї антипатії до нас у надії знайти ліки від антисемітизму. Пора, нарешті, згадати слова рабі Шимона бар Йохая, сказані ним майже дві тисячі років назад: "Ейсав ненавидить Яакова – так влаштований світ".

Америка не є виключенням з цього правила, євреїв не люблять і у Америці. Кращим підтвердженням цьому можуть служити розкішні банкети, які організуються єврейськими організаціями для того, щоб продемонструвати братні відчуття вождів єврейського істеблішмента по відношенню до неєврїв. Ті, хто ненавидять євреїв, не ходють на ці банкети і не зустрічаються з єврейськими патриціями. Вони сидять у своїх барах і скромних квартирах і розсуджують про те, що всі євреї – комуністи, і про те, що - євреї прибрали до своїх рук все богатство Америки. І власне у таких барах і скромних квартирах завжди народжувалася сила, яка перевертала всі уявлення сьогодняшнього дня. Власне там визначається доля американського єврейства.

Нині євреїв ненавидять не меньше, чим вчора. Семмі не вдалося втілити свої мрії. Нині він упевнений у собі зовсім не більше, ніж вчора, коли він обитав у нью-йоркських кварталах бідноти. Йому не вдалося отримати мир і безпеку. Миф залишився мифом. Його прагнення налиться-розчинитися не дозволило жодних проблем – ні соціальних, ні економічних, ні расових. Его неєврейські співгромадяни керуются не принципами Лібералізму, Рівенства і Демократії, але своїми власними інтересами. І американський єврей зобов'язаний засвоїти цю істину, якщо він хоче залишитися жівим!!!

Міхаель Ґольденберг м. Хайфа. Голова НРІ ДІМ ДАВИДА.

01.08.2015


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна