В цій історії є чимало речей, які не піддаються простому поясненню.
Впродовж багатьох днів, місяців і років пошуку слідів мого батька я не мала жодного успіху. Я втрачала надію, і мене не полишало відчуття, наче з мого серця вирвали шматок, який ніколи не приросте. Аж поки – одного дня! – Інтернет наче сам собою викинув посилання, яке показало стежинку.
Ця стежинка привела мене до людей, які знали мого батька. Одного дня вони знайшли його спогади про Кенгір і надіслали мені. Ще вони – одного дня – знайшли місце, де він був похований.
Сьогодні я повернулася з Міста Мого Батька, де була на їхнє запрошення.
Я пройшла вулицею, якою багато років ходив мій батько, побачила вікна його оселі й торкнулася клямки на дверях, яка, можливо, досі зберігає тепло його руки. Я пройшла цвинтарем, де панують дивний спокій і світла, безхмарна печаль, і схилилася до могили, де знайшов спокій мій тато. Пізніше його тлінні рештки перевезли з цього місця, але тут, напевне, донині витає його дух.
Я прийшла туди, де багато років він працював, і побачила краєвид, який він спостерігав щодня, сидячи за своїм робочим столом і готуючи чергову передачу для Радіо Вільна Європа. У дворі я зірвала маленьку фіалку і поклала до записника – фіалку, улюблену квітку моєї мами.
А ще ми пили пиво в Англійському парку, в біргартені, й біля нас на лавці було одне вільне місце.
Насправді, мабуть, мій батько усе був десь поруч – на сусідній вулиці, за рогом, у кав’ярні навпроти. От-от він мав вийти назустріч, і мої друзі мали гукнути на нього, і він мав обернутися (або навпаки – пришвидшити ходу назустріч)…
І я повторювала про себе слова, які мій батько написав колись на поштівці для мене: “Безмірна моя любов до тебе”…
Прекрасне подружжя Білоцерковських, мої дорогі Вадиме й Аніто, друзі мого батька. Одного дня Вас послав мені Господь, аби назавжди змінити моє життя і привести до мене мого батька.
Там, на небесах, коли ми з ним зустрінемося (одного дня ми неодмінно зустрінемося!) я скажу йому: “А пам’ятаєш, як ми – Вадим, Аніта, ти і я – були разом – одного дня – у квітневому Мюнхені 2009 року?”..
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.