Неоколоніальний “бєс-прєдєл” і Україна

Нинішня голуба влада продовжує демонструвати українцям та п’ятій колоні, що в Україні активно відновлюється статус окупованої території. З мовчазної згоди президента – (гауляйтера України?) – триває демонстративне приниження гідності всього Українського. Першим плювком в обличчя Українців став пам’ятник вождеві всіх голодоморів Сталіну в Запоріжжі. Здавалось би, цього, аби поставити “хахлов на мєсто”, досить ?

Та ні. Влада, замішана на кримінально-совковому менталітеті, не може керуватися навіть злочинною “мораллю” і дотримуватися бодай неписаних законів. Але де там, у їхній крові є те, що викликає ненависть усіх людей, які перебувають у місцях позбавлення волі, – це нехтування всіма законами, в тому числі неписаними, тюремними, відоме як “бєс-прєдєл”. І справді “бєс-прєдєльщікі” у свому бісівстві ніколи не можуть зупинитися. Як свідчить кримінальна практика, іх зупиняє або “заточка” або, на крайній випадок, як вважають кримінальні авторитети, – зварювальний електрод у живіт.

Отже, наші “Бєси” не зупинилися на Сталіні, опустилися ще нижче. До дня, з історичноЇ та об’єктивної точки зору, свята невідомо чиєї перемоги у Луганську з’явився монумент жертвам не комуно-нацистських репресій, а “жертвам”… ОУН-УПА. Зразу виринає питання: звідки на Луганщині взявся бодай один підрозділ Української повстанської армії? Хоча цілком можливо, що карателям з НКВС також прислужували певні луганчани, які знали українську мову, але така постановка питання тягне за собою зовсім інші, не фальшиві, формулювання.

На бісівську поведінку влади першими відреагували, власне, луганчани. Як на початку травня повідомляв Рух-Прес, Луганська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» засудила встановлення так званого пам’ятника «жертвам ОУН-УПА», який є символом розбрату та окупаційної свідомості можновладців. Луганська “Свобода” вимагає демонтажу брехливого монументу, що сіє розбрат між українцями, та докладе до демонтажу всіх зусиль. Засуджуючи дії місцевої влади, Луганська “Свобода” водночас рішуче засуджує політику невтручання “національно-демократичних” організацій Луганщини, вся протидія яких цьому хамському встановленню вилилася у беззмістовні заяви та скарги», – зазначив голова Луганської «Свободи» Дмитро Снєгирьов, коментуючи подію.

Сподіваюся, що Україна почула Дмитра Снєгірьова. І не тільки його.

На Прикарпатті, у селі Боднарів Калуського району, на Святу Трійцю урочисто відкрили скульптурний монумент «Борцям за волю України».

Як повідомляє УНІАН, на барельєфах монумента увічнено патріотів–односельців: крайового провідника ОУН, поета і публіциста УПА Михайла Дяченка (псевдонім Марко Боєслав, псевдо «Гомін» ) та генерала Української повстанської армії Олекси Луцького, псевдонім- «Беркут».

Священики освятили монумент. Відбулося віче за участю керівництва обласної і районної влади, представників національно-патріотичних сил, ветеранів УПА, жителів села та краєзнавців. Стела з барельєфами героїв увінчана Тризубом, що символізує вдячність прикарпатців усім борцям за волю України. Монумент спорудили за кошти райдержадміністрації, сільської ради та пожертви односельців.

А в Івано-Франківську, також на Святу Трійцю, вшанували пам’ять жертв комуністичного терору.

Керівники обласної і міської влади, політичних партій національно-патріотичного спрямування та громадськість міста зібралися у меморіальному комплексі «Дем`янів Лаз», щоб пом`янути жертв комуністичного терору, своїх земляків, яких розстріляло НКВС у Станіславській в’язниці на початку 1941 року (Станіслав – стара назва Івано-Франківська).

Учасники заходу поклали вінки і квіти на могили невинно убієнних. Священики греко-католицької і православної церков відслужили поминальну панахиду. В руках у присутніх майоріли партійні прапори КУНу, РУХу, «Свободи» і УНП.

На віче голова Івано-Франківської обласної ради Ігор Олійник наголосив, що «сталінська тоталітарна машина планомірно знищувала українство і наш український код: інтелігенцію, жінок і дітей».

Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевічус нагадав присутнім, як 20 років тому «група сміливців, коли ще міцною була КПРС», розкопала поховання розстріляних.

«Тоді все суспільство сколихнула страшна звістка, яка свідчила про злочинність тодішнього політичного режиму, – наголосив мер Івано-Франківська. – Тоді ми дізналися гірку правду про «золотий вересень 1939 року (приєднання Західної України до УРСР)». Він переконаний, що «страшну правду про ці злочини не вдасться приховати вже нікому». Він закликав лідерів патріотичних сил припинити «політичну конкуренцію між національно-партіотичними силами і об`єднатися заради збереження всього українського: мови, історії, культури».

Заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький наголосив, що нині ми вшановуємо жертв комуністичних репресій, щоб не забути їхню жертовність заради України. Він вважає, що невинно убієнні «стали заручниками двох тоталітарних режимів: комуністичного і нацистського. Нинішнє вшанування він назвав днем «торжества правди і справедливості». Усі виступаючі закликали до єднання і не забувати про те, що «ми є українцями».

Отже, аналізуючі події, які відбуваються в Україні після приходу нового “резидента” і його зондер-команди, доходиш висновку, що така поведінка рано чи пізно спровокує конфлікт у суспільстві звельми сумними наслідками. Адже недавній прихильник Януковича, точно не резидент, а президент Кучма у своїй книжці “Україна – не Росія” застерігав від тупого мавпування поведінки російських держиморд на українських теренах. Не раз у своїх інтерв’ю після травневих подій пан Кучма цілком справедливо зазначав, постукуючи себе по тім’ячку, що у Януковича та його хлопців “немає клепки”.

Досвідчений секретар парткому, прем’єр-міністр та президент розумів, що “бєспрєдєл”, який чинить влада, може обернутися тим самим проти неї. Якщо, граючи в шахи, перейти на “чапаєва”, можна і шахівницею по голові дістати.

Але як це пояснити людям. у яких бракує в голові клепки? Пригадалося геніальне українське прислів’я: “Краще з мудрим загубити, як з дурним знайти”. Враз закортіло продовжити на хвилі філософських українських прислів’їв: “Чому дурний? Бо бідний, а бідний – бо дурний”. Ніколи не повірю, що ми насправді такі бідні, як нас у цьому переконує неоколоніальна влада. Та й згадаємо класика: “Нація, яка немає совісті, ніколи не матиме хліба”.