Зарубіжна і вітчизняна преса рознесли звістку про «воскресіння» українського «Варяга» в образі китайського авіаносця. Для українських моряків така новина не стала неочікуваною. Коли влітку 1998 року китайські морські буксири виводили важкий авіанесучий крейсер «Варяг» від пристані Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара я спитав одного з адміралів, вічного помічника цілого ряду міністрів оборони України, для чого ми так принижуємося у світі?
Якщо китайська компанія Chong Lot Travel Agency Ltd., придбавши у нас за смішну як для авіаносця суму в 20 млн. дол. корабель, заявила, що створюватиме з нього туристично-розважальний комплекс, то що, коли флоту нашому він не годиться, ми не можемо такий самий розважальний центр створити у нас? Та поставте авіаносець на бочки у Севастопольській бухті, зробіть з нього Військово-морський музей – народ, у першу чергу з-за кордону, валом ходитиме дивитися на наше військово-морське чудо-авіаносець. Другого такого корабля у Європі немає. З другої сторони, для Севастополя і Криму це буде значний вклад в розвиток туризму, а наявність авіаносця, збудованого українцями, значно пристудить політичні пристрасті в місті. Що китайцям треба, а нам – ні? Відповідь отримав по справжньому адміральську: – Так то ж китайці!
Значить, зробив висновок я, нам ще далеко до китайців. Стало сумно за наших вершителів морського майбутнього країни. Інтереси і престиж України як морської країни у цій дешевенькій комерційній оборудці були далеко позаду, якщо і були присутні взагалі.
Ще у той час, коли йшли торги за авіаносець, у штабі ВМС України ніхто не сумнівався, що Китаю у першу чергу потрібна технологія нашого авіаносця, а не розважальний комплекс на його броні і дівчат з довгими оголеними ногами на авіаносець вони не пустять. Коли до Миколаєва прибув так званий перегінний екіпаж і, не гаючи часу, відразу взявся вимірювати кожний шпангоут і корабельний закапелок – складати креслення – всім стало ясно, що професійних інженерів-кораблебудівників з Китаю цікавлять технологія створення одного з найцікавіших кораблебудівних проектів колишнього СРСР. У Пекіні, на відміну від Києва, оцінили працю українських корабелів, незабаром китайський авіаносець з української сталі вийде в море під китайським військово-морським прапором.
Історія з «Варягом» може отримати продовження з українським крейсером, який донедавна називався «Україна», і який тихо друге десятиліття підряд ржавіє біля тієї ж пристані, де стояв колись «Варяг».
Українські військові стратеги в один голос твердять, що крейсер не вписується у нашу оборонну доктрину – він зброя наступальна, а ми такі мирні, такі мирні і бідні, що, крім ескадр і корпусів мерседесів, не спроможні такий корабель забезпечити і утримувати у складі свого флоту.
Історія з крейсером бере свій початок з 1998 року, з часу підняття на нім Державного прапору України. На той час введення крейсера до бойового складу ВМС України було лебединою піснею тодішнього їх командувача адмірала Михайла Єжеля. На церемонію підняття прапора прибув Президент України Леонід Кучма і міністр оборони України Олександр Кузьмук. Був там тоді і я.
Чекаємо на Президента. Леонід Данилович під’їхав вчасно, піднявся на борт «України»:
– Дорогі українські моряки! Вітаю вас з цим чудовим крейсером «Аврора»…, промовив і замовк президент. Затим, оговтавшись від сказаного, Леонід Кучма прийняв на збереження військово-морський прапор, який пообіцяв підняти на крейсері через пів року, восени, перед першим виходом корабля на ходові випробовування в море.
– Назвав «Авророю» і ржавітиме біля пристані як «Аврора», замітив хтось з київських журналістів. Так і сталося. «Україна» потихеньку стала перетворюватися таки в українську «Аврору», наврочив її Президент. Через три місяці Олександр Кузьмук заявив, що йому необхідно, щоби фахівці довели необхідність вітчизняному флоту корабля такого класу і його відповідність нашій оборонній доктрині. Затим зняли з крейсера екіпаж. До нашого стиду, на крейсер тричі посилався і тричі знімався екіпаж – скажіть, це демонстрація відношення до флоту?
Морякам стало виразно ясно, що оцінюють не доктрину, а корабельну крицю в доларовому еквіваленті. У Туреччині теж діє оборонна доктрина, але крейсер вона має. Він у наших сусідів учбовий, але перетворити його у бойовий справа не складна і не тривала. Наші «фахівці від оборони», навіть не зважаючи на факт повної відсутності сьогодні можливостей ВМС України вести морський бій, вважають, що українському флотові крейсер не потрібний і, судячи по публікаціях преси, стараються чим скоріше позбутися цього корабля в обмін на якісь сумнівні преференції від Росії. А росіяни вже єхидно насміхаються над хохлами – можуть взяти, але лише як метал, за безцінь.
Не бачать крейсера у складі свого флоту і у штабі ВМС, кажуть, завод не у змозі завершити його будівництво. Мені здається, що там більше всього не хочуть клопотів з крейсером. Тамтешні фахівці, які виросли на рівні корвета, демонструють і відповідну фахову підготовку. Он командувач ВМС адмірал В.Максимов на весь світ похвалився здійсненням подвигу: за три дні відправили в море великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський». І нічого, ніхто не поправив адмірала, що до такого походу бойовий корабель має бути готовий через… дві години. Для виконання задач за межами Чорного моря якраз і пригодився би крейсер, але, судячи по всьому, нинішній міністр оборони Михайло Єжель вже давно перехворів крейсером. А його думка вже віддавна не різниться від думки начальства і тих, хто облизується, розглядаючи корабельну крицю.
Так все ж таки, невже українському флоту крейсер так не потрібний, такий зайвий тягар, що українські посадовці так принизливо випрошують у сусідів можливість «продати» його. Виглядає як на спробу видати заміж дівку, яка віддавна засиділася в дівоцтві.
Впевнений, що ближчий час покаже як сьогодні помиляються ті, хто веде крейсер на базар, бо повториться ситуація з «Варягом». І не лише тому що негайна добудова крейсера та введення його у стрій ВМС України встановила би приблизний паритет між флотами України, Туреччини й Росії на Чорному морі.
Росія вичікує. Там знають, що український крейсер має значно кращі характеристики і бойові можливості чим однотипна «Москва», і що він ніяк ще не устарів та володіє значними модернізацій ними можливостями. І їм би дуже хотілося отримати його за безцінь, розмістити нам на глум у Севастополі під назвою якогось українського «города русской слави» чи українського князя.
На крейсері не вистачає протиповітряного ракетного комплексу «Форт». Він є, спеціально для цього крейсера був виготовлений у Санкт-Петербурзі, але його нам не продають. Ні за яку ціну. А ми за ціною не постоїмо? Здається так, бо на думку віце-президента Асоціації суднобудівників України В.І.Лісіцкого Україна не спроможна оснастити крейсер його штатним озброєнням і у зв’язку з підписаними договорами і в ньому потреби не має. Справді ударний ракетний комплекс з ракетами «Базальт» не відповідає підписаним угодам, згідно яких українські ракети дальше 500 кілометрів летіти не можуть. Але якщо «Базальт» летить понад 600 кілометрів, то може і до 500. Далі кажуть, що у нас немає цих ракет. Неправда, трохи є, отримали по розподілу Чорноморського флоту. Але якщо ми можемо виготовляти космічні апарати, то що, для наших ракетників змінити «Базальт» викликає технічну проблему? Скоріше на оборот.
Я ж вважаю, що пан Лісіцкий висловив особисто свою думку. Мудро Сказане ним не особливо переконує, бо жодна країна Європи не спроможна самостійно оснастити такий корабель. Але крейсери у складі своїх флотів мають! Стає ясно, чого синочків наших високопосадовців днем з вогнем не знайдеш в шеренгах українських моряків. Бо українських моряків перетворюють на смертників, своєрідних камікадзе. Жодний український корабель нині не спроможний вести навіть не сучасний, звичайний морський бій. Жодний корвет з флотів наших сусідів не підпустить нашого фрегата «Гетьман Сагайдачний» на дистанцію вогневого ураження, бо наш фрегат будувався для прикордонних сил, а не для флоту. Його завданням є ловити браконьєрів і піратів в океані, а не протистояти бойовим кораблям чужих флотів. І цю ситуацію у ВМС України всі наші сусіди добре знають. Крім відсутності бойового корабельного потенціалу, всі наші порти повністю беззахисні і в протичовновому відношенні. А війна на морі опускається під воду. Наші ж моряки-противочовновці жодного разу за всю історію ВМС не застосовували практичної зброї проти підводного човна, а вся протичовнова підготовка на кораблях носить умовний стендовий характер.
Так ось, всі ці завдання міг би вирішити ракетний крейсер з назвою донедавна «Україна». Поки держава збудує бригади потужних фрегатів, ці завдання міг би успішно виконувати крейсер вже незабаром – він в море може вийти і без «Форта», має потужну систему протиповітряної, протичовнової оборони, потужну артилерію. Крім того, він міг би стати базою випробування нових видів зброї, школою підготовки висококласних командних кадрів флоту, а ще, дозволив би Україні брати участь в міжнародних кораблебудівних тендерах – кораблебудівна галузь у нас теж вмирає. І одночасно міг би бути учбовим кораблем, морською плавучою учбовою школою Академії ВМС України. Але ми, на жаль, не китайці. Тому крейсер обов’язково поріжуть або подарують комусь на свято. У відповідь отримаємо нову Тузлу чи острів Зміїний. Ми ж не китайці…
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.