Володимир Яврорівський, 68 років. Голова Спілки письменників України, народний депутат. Народився в селі Теклівка Крижопільського району Вінницької області. Закінчив Одеський університет за спеціальністю “Українська мова та література”. 1984-го отримав Шевченківську премію за повість “Вічні Кортеліси”. Згадував: “Писав її у селі Перемога на Київщині. Замкнувся в хаті, нікого не впускав. Як закінчив – знепритомнів. А мав лише 40 років”. Один із засновників Народного руху України. Автор п’яти романів та повістей. Одружений, має сина й доньку.
Ліна КОСТЕНКО
81 рік, поетеса й письменниця Народилася у вчительській родині в місті Ржищів на Київщині.
У 6 років переїхала до столиці. 1965-го підписала лист – протест проти арештів української інтелігенції.
Понад 10 років змушена була писати в “шухляду”. 1987-го здобула Шевченківську премію за історичний роман у віршах “Маруся Чурай”.
Відмовилася від звання Героя України. Сказала:
“Політичної біжутерії я не ношу”.
Удова.
Має сина й доньку.
ЛІНА КОСТЕНКО. ЖІНКА З ТАКИМ ТАЛАНТОМ МАЄ ПРАВО НА ВСЕ
Іван Франко назвав Лесю Українку “єдиним справжнім мужчиною на всю соборну Україну”. Це можна повторити на адресу Ліни Костенко.
Серед тих, кого знав особисто, важко знайти людину, яка так педантично і скрупульозно оберігала б свою позицію. Ми з нею живемо в одному будинку на вулиці Гончара.
Віктор Ющенко, ставши президентом, прийшов до неї на день народження. Ліна Василівна його впустила, хоч мало кому відчиняє. Як хочуть щось передати, то лишають внизу консьєржці. Ющенко з’явився з пакунком під пахвою. Його попереджали, щоб не публікував наказ про нагородження, бо все одно відмовиться. Він вирішив не ризикувати й приніс їй цю зірку додому. Ліна Василівна нічого про це не знала, та інтуїтивно відчула. Коли побачила пакунок, сказала: “Те, що принесли, заберіть назад”.
Ющенко так і не показав, із чим прийшов. Хотів учепити їй ту медальку, а після такого випадку не міг видавати указ про нагородження.
Іноді її категоричність дратує, вибиває із сідла. Ліна Василівна – не дуже комунікабельна, спілкується лише з обмеженим колом людей, та й їх приймає дуже рідко. Вона створила окремий світ у своїй квартирі, нікого туди не пускає.
Якби Ліна Костенко жила в іншій країні, писала іншою мовою, то вже стала б лауреатом Нобелівської премії. У нас же поетеса такого масштабу – лише для внутрішнього вжитку, а він такий мізерний і камерний. Хоча зараз в Україні відбувається колосальне повернення до літератури. Роман “Записки українського самашедшого” зачитують до дір, дискутують. У ньому – бунт проти всього вчорашнього, заскорузлого, лже-традиційного.
У Ліни Василівни був дивовижний чоловік – Василь Цвіркунов. Із фронту прийшов без ноги. Очолював кіностудію імені Довженка. Ліну Василівну любив ніжно. Якось уранці виходжу з під’їзду, а Василь Васильович виганяє свого інвалідського “Запорожця” з гаража.
Запитав, куди збирається. Він відповів: “Поїдемо з Ліною по селах”. Розумів, що там дружина бере натхнення. Після цих подорожей вона такі вірші писала: “Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань, де вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю”.
Вона завжди називала чоловіка Василечком. У Ліни Василівни крутий, загонистий характер. Але жінка з таким талантом має право на все. У радянські часи вона дала ляпаса міністрові культури. Тоді Ніла Крюкова зробила моноспектакль за “Марусею Чурай”, а влада почала його забороняти.
Вірші в неї вибілені, вони легко течуть, просяться далі, її поезія не барабанно-національна, а національна за духом, якимись невидимими речами.
Марія МАТІОС
52 роки, поетеса та прозаїк.
Народилася на Буковині в родині гуцулів.
Закінчила Чернівецький державний університет.
П’ять років працювала заступником голови Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.
Торік була звільнена з цієї посади указом президента, який на постерах пропонує любити Україну всім крім себе.
Перші вірші надрукувала у 15 років. Видала шість поетичних та 14 прозових книжок.
2005-го отримала Шевченківську премію за роман “Солодка Даруся”. Дослідила свій родовід до 1790 року.
Заміжня, має сина.
МАРІЯ МАТІОС. МОГУТНІЙ ГУЦУЛ У СПІДНИЦІ
Марія з’явилася в літературі зненацька, як вибух, цунамі. Вже потім довідався, що вона – член Спілки письменників, працювала в Чернівцях. Кажуть, писала гарні вірші. Та я їх не читав і не планую. Мені вистачило її прози. Пише самобутньо, оригінально й сильно. До неї ми мали декоративну гуцульщину. Автори зосереджувалися на кептарях, кресанях, полонинах, вишитих сорочкахі ватрі. Панував повзучий етнографізм. А Марія була готова до всієї правди – трагізму, який пережили гуцули та галичани, боротьбу УПА та бандерівщину. її “Солодка Даруся” – несподівано жорстока. Я довго був під враженням, здається, що й до сьогодні не відійшов. Якось на Шевченківські дні їхали до Чернівців. Дорогою заїхали в село Розтоки, де народилася Марія Матіос. Зупинилися, випили з дядьками в корчмі. її там знають і люблять.
Юлія ТИМОШЕНКО
50 років, лідер партії “Батьківщина” Народилася у Дніпропетровську.
Закінчила економічний факультет місцевого університету. Працювала на Дніпровському машинобудівному заводі. 1988-го з чоловіком Олександром відкрила пункт відеопрокату. За три роки створила компанію “Український бензин”.
Згодом вона переросла в промислово-фінансову корпорацію “Єдині енергетичні системи України”.
Основний статок заробила на торгівлі російським газом.
Двічі очолювала уряд.
Торік балотувалася на посаду президента.
Кандидат економічних наук. Заміжня, має доньку.
ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО. СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА
Юлія Тимошенко з’явилася в парламенті в січні 1997 року. Василь Дурдинець пішов працювати у виконавчу владу, а її вибрали замість нього – в окрузі на Кіровоградщині. Ходила з розпущеним волоссям, говорила російською. Я думав: “Якась фіфочка прийшла”. Ставився до неї індиферентно, бо вона для мене була абсолютно чужою та незрозумілою.
ІНКОЛИ РОБИЛА ПОМИЛКИ, МОГЛА СКАЗАТИ: “НЕ ОРІТЕ”.
Я ЇЇ ВИПРАВЛЯВ: “ОРЮТЬ ТІЛЬКИ ЗЕМЛЮ”. Як яскрава особистість засвітилася, коли в уряді Ющенка стала віце-прем’єром із питань паливно-енергетичного комплексу. Тоді в цій сфері панував бартер – вугілля міняли на газ і метал по кілька разів. Гроші з’являлися на самому хвості, вилізали в Росії, Прибалтиці. Так обходили податки. Юля почала ламати ці схеми, в яких ховалися мільярди. І нажила собі ворогів. Ті побігли до Кучми, кричали: “Папа, рятуй, а то нам і тобі нема чого дати”. Кучма почав на неї наступати, її звільнили. Тоді Тимошенко сказала: “Мені натякають, щоб я звідси поїхала. Вони готові відвести мене до кордону й ще довго махати рукою на прощання. Та я нікуди не поїду. Це – моя земля, моя країна. Навіть якщо мене кинуть до в’язниці, я відсиджу і буду боротися з ними”. Я побачив, що в нашій політиці з’явився справжній мужчина. Вона дуже швидко опанувала мову. Інколи робила помилки, могла сказати: “Не оріте”. Я її виправляв: “Орють тільки землю”.
Ще більше став її поважати, коли 2004 року сказала, що в штабі Ющенка готова прати білизну. Хоч могла сама висуватись у президенти. Але тоді була чітка установка – з нашого боку має бути один кандидат.
ОЛЕНА БОНДАРЕНКО. РЕВОЛЮЦІОНЕРКА
Її часто плутають з Оленою Бондаренко з Партії регіонів.
Недавно Микола Сом написав у “Літературній Україні” епіграму: “Я тебе знав давно. Що ж з тобою сталося, що ти перейшла до “регіоналів?” Олена прибігла до мене, питає, що робити. Порадив написати відповідь із гумором. У наступному номері газети вийшли такі її рядки: “Ти – забудькуватий Сом, який перетворився на карася”.
Її батьки були репресовані, Олена народилася на півночі Росії у місті Тайшет Іркутської області у таборі для політичних в’язнів. Після “відлиги” родину не пустили назад на Західну Україну, а поселили на Луганщині.
Батьки з дитинства прищепили їй українськість.
КОЛИ РУХ РОЗКОЛОВСЯ, ЗАЛИШИЛАСЯ З ЧОРНОВОЛОМ, ХОЧ ЇЇ ЗАМАНЮВАЛИ В ТУ ЧАСТИНУ, ЯКУ ОЧОЛИВ ЮРІЙ КОСТЕНКО
Олена БОНДАРЕНКО, 56 років. Народний депутат від фракції “БЮТ”, поетеса. Закінчила факультети журналістики та юридичний Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала бухгалтером Луганської організації Спілки письменників, була диктором радіо Луганського швейного об’єднання “Стиль”. 1994-го стала заступником голови Народного руху України. За чотири роки обрана депутатом Верховної Ради. Заміжня, має доньку.
На початку 1990-х стала заступником В’ячеслава Чорновола. Під час формування структур Руху нагадувала мені революціонерку. Курила, в ній усе горіло й кипіло.
Коли Рух розколовся, Олена залишилася з Чорноволом, хоч заманювали в ту частину, яку очолив Юрій Костенко. Туди перейшли Павличко, Драч. Казали: “Йди до нас, будеш заступником Костенка, нащо тобі той Чорновіл?” Але вона до останнього була в Русі, тепер працює в партії “Батьківщина”. Олена дуже любить розповідати анекдоти. Один з її улюблених: “Питає прихожанин у священика: “Отче, чи можна в піст мати жінку?” Подумавши, той відповідає: “Можна, якщо вона не жирна”.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.