Сьогодні, 26 серпня, попрощалися ми з паном Володимиром Полохалом. Я не буду перераховувати наукові досягнення (а вони справді великі), політологічні та журналістські праці (а їх багато, і свіжа, сучасна думка пульсує в кожній).
У Вікіпедії про нього написано: Полохало Володимир Іванович (*28 квітня 1949, Київ — †23 вересня 2011, Київ), український політолог, журналіст, історик. Народний депутат України, член фракції “БЮТ-“Батьківщина”, Голова Комітету з питань науки і освіти, кандидат історичних наук. Батько трьох дітей.
За цим – прекрасна і непроста, як усе прекрасне, доля. Улюблена справа (“Політичною думкою” – 1993-2003 – журнал, далі – інтернет-видання – що він заснував, зачитувалися й зачитуються всі, кому цікаве непересічне світобачення і професійність авторів.)
Чудові діти. Талановита, красива, мудра дружина (більшість наших політиків, журналістів, науковців добре знайомі з Мариною Пирожук – журналісткою “Радіо Свобода”, пізніше – головним редактором “Політичної думки”).
Але нині – про інше. Пан Володимир (так я говорила до нього) неголосно, лише власним прикладом, учив нас, своїх колег, багатьох речей, які видаються ніби й простими, але ми повз них ковзаємо часом, і не завжди усвідомлюємо (хіба аж потім, колись!), що вони і є найважливішими. Розуміння себе й інших, доброта, вміння негучно, а то й непомітно, допомогти, підтримати. Любов до світу, до життя, до кожної його проминущої миті.
А ще – надія. Коли пан Володимир захворів, ми, його колеги, дуже переживали. І от він – після тяжких, виснажливих процедур – уперше за тривалий час прийшов у парламентський зал. Ми підходили, тиснули йому руку, але, видно, в наших очах були хвилювання і неспокій, і не ми його – він нас обнадіював. Милою усмішкою, теплим блиском очей, сухим і теплим рукостисканням порядної людини він вселяв і плекав у нас надію на його одужання.
Поза сумнівом, до його інсульту великою спричинилося “отабачнювання” освіти, з чим пан Володимир не міг миритись і не мирився. Безумовно, вплинуло на його стан здоров’я й те, що на певний час у рідній фракції “правила гри” визначали люди, котрі нині гай-гай далеко від БЮТ, а його глибоке стратегічне мислення, його Божий дар прогнозиста не були використаними як належить… Він (вони – удвох з дружиною) боролися з хворобою всіма силами. І ми всі були на їхньому боці. Дуже гірко, дуже тяжко, що двобій закінчився ось так…
Над ріднею і друзями, над коханою дружиною, над милою Україною літає ясна душа нашого пана Володимира. Додалося захисників України перед очима Господа нашого…
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.