Культ підлабузництва та холуйства, осанни президентові приносять тимчасову вигоду тим, хто їх виголошує. Останнім часом тема славослів’я на адресу Віктора Януковича перейшла на новий, іще не бачений в Україні рівень.
Наприкінці листопада українці дізналися, що ними править не «перший серед рівних», а певною мірою вища істота. На літературному порталі «Буквоїд» з’явилася публікація про книжку дніпропетровчанина Володимира Чередниченка «Національна ідея», де значну увагу приділено… нібито аристократичному походженню президента Віктора Януковича.
Автор стверджує, що предки гаранта були білоруськими шляхтичами, котрі втекли на Донбас від переслідувань більшовиків (що суперечить його офіційній біографії). Книжку було видано ще 2010 року, але розголосу вона набула тільки зараз. І не дивно: останнім часом тема славослів’я на адресу глави держави перейшла на новий, іще не бачений в Україні рівень.
«ГЕРОЙ – ПРИМАДОН» НАШОГО ЧАСУ
Ще на початку жовтня в інтернеті були розміщені скани книжки донеччанина Віталія Спажука з яскравою назвою «Життя під знаком факторіала». Фрагменти шедевра говорять самі за себе: «Виктор Федорович Янукович – имя созидательное!», «– Как прекрасна жизнь! – не произнес, не воскликнул, а негромко, с морозным придыханием возгласил из себя Виктор Федорович», «Поступки Виктора Януковича богоугодны и богооткровенны».
А 27 жовтня в тому ж таки Донецьку відбулась презентація 500-сторінкової праці російською мовою «Партия Регионов: Прошлое… Настоящее… Будущее…», знову присвяченої не так ПР, як її лідерові Януковичу. Керівник проекту Галина Фролова запевнила, що за книжку ніхто не платив – вона стала результатом зусиль «маленького колективу, котрий працював над цим твором про рідну Партію регіонів». За даними місцевих ЗМІ, одним із членів «маленького колективу» був мер Маріуполя Юрій Хотлубей.
Фактично йдеться про цілу традицію. 2006 року тодішній прес-секретар Януковича Ганна Герман видала відоме славослів’я майбутньому президентові під заголовком «Залізний господар». А ще під час виборчої кампанії-2004 зливу знущань у пресі викликала книжечка якоїсь Віри Ніколаєвої (особи автора встановити не вдалося), теж російською, «Прикоснись к судьбе», яка щемно оповідала про нелегкі дитячі роки Януковича.
Розбудова «культу» не обмежується товстими томами в гарних обкладинках. Віктора Януковича вже зображували на іконах, на жіночих нігтях, вирізали з кавуна. Півтора року тому київська художниця Юлія Панасюк увічнила «об’єднувача країни» на дивному портреті, де герой зображений у діловому костюмі, але в напівміфічній короні Данила Галицького. А луганський “Король мармуру” – скульптор Микола Шматько, який прославився своїми творами про красивих жінок з натяком на красуню Юлю, побачив Януковича в образі римського імператора Каліґули, що, втім, складно вважати компліментом з огляду на голубий імідж останнього в історії. Це ніби натяк на подяку жителям донбаса за президента…
БЕЗ ШАНСІВ НА «КУЛЬТОВІСТЬ»
Здоровий глузд підказує, що повноцінний «культ особи» в Україні неможливий. Отож хвалебні оди на адресу Януковича і К° в сучасних наших реаліях не досягають пропагандистської мети. По-перше, Янукович просто не мав для формування такого культу стартових умов: президентом його зробила лише третина виборців. По-друге, українці сьогодні в принципі не довіряють політикам, і президент не виняток – рейтинг його впав до 20–25%. Нарешті, по-третє, окрім вірнопідданих книжок, яких ніхто навіть не гортає, є інтернет, який, навпаки, читає найактивніша частина громадян.
«Проблема ще й у виконавцях, які роблять усе по-дилетантськи й просто кумедно», – впевнений головний редактор «Буквоїда» Сергій Руденко. На його думку, більшість авторів підлабузницьких книжок не розраховують, що їхні твори справлять пропагандистський ефект на громадськість: «У ситуації зі Спажуком, схоже, йдеться про щиру любов автора до президента. Ганна Герман із її «Залізним господарем» свого часу розраховувала підтримати близькість до Януковича. Віталій Коротич, схоже, теж хоче досягти якогось визнання цією владою».
За нинішніх реалій, як указує науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи», соціолог Ірина Бекешкіна, главі держави залишається тільки «грати в доброго царя», котрий змушений періодично втамовувати народне невдоволення відставками «поганих бояр» – міністрів та інших чиновників. «Але довго це тривати не може, – впевнена експерт. – Якщо ти граєш роль царя, то мусиш брати на себе відповідальність. Якщо ж цього не відбувається, то рано чи пізно народ, як у відомій радянській кінокомедії, здогадується: «А царь-то – ненастоящий!».
«Зараз непевний час. А в непевний час культовим лідером стає той, хто асоціюється зі справедливістю, – розкриває технологію створення «доброго царя» відомий політолог, голова служби «Український барометр» Віктор Небоженко. – Друге – це стабільність. Якщо лідера асоціюють зі стабільністю, його можуть підтримувати, бо «могло бути гірше». Такі пропагандистські прийоми традиційні для авторитарних режимів. Тож серед методів, що здатні допомогти Януковичу продовжити президентське існування, Небоженко називає контроль над телебаченням й позірну боротьбу з корупціонерами та олігархами: «Але тут потрібні серйозні кримінальні процеси, а не фарс, як у справі Тимошенко. На жаль, і цією справою Янукович уже встиг показати, що від нього важко чекати й стабільності, і справедливості».
Таким чином, панегірики на адресу президента приносять вигоду тільки тим, хто їх виголошує (і то, як показують приклад Ганни Герман, екс-губернатора Михайла Цимбалюка, академіка Володимира Семиноженка та інших колишніх, ненадійну й не надовго). А об’єкту вихвалянь у підсумку дістаються тільки глузування та сміх.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.