Правителі люблять зустрічатися з майстрами культури – але те, як це відбувається в Москві, завжди було якимось особливим, феноменальним контактом, спілкуванням пана і холопа, цензора і того, кому дозволяється творити в правильному напрямку.
Більшовицькі комісари, що годували голодних поетів у своїх кремлівських хоромах. Сталін, який проголошує Маяковського найкращим поетом епохи. Хрущов, який виховує письменників на своїй дачі і кричить на тендітну Маргариту Алігер. Брежнєв, який привласнив собі Ленінську премію з літератури й найняв колектив публіцистів для твору власних мемуарів .
Тепер ось новий сюжет – Путін і журналісти. Російський прем’єр, який вирішив, очевидно, бути уважнішим до нових віянь, зустрівся з керівниками російських ЗМІ і продемонстрував всі грані свідомості, зазвичай властивої царям. Путін із задоволенням слухав редакторів-царедворців, але головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов викликав у нього неприховане роздратування. Путін пояснив опозиційну діяльність популярного письменника Бориса Акуніна… його грузинським походженням, прямо як у добрі старі часи, коли Йосип Сталін дав старт антисемітської компанії викриття національного походження радянських літераторів.
Путин & Алексей Венедиктов
Путін без особливих виразів називав «маячнею» оцінки експертів, що пояснювали, що місце розташування протиракет не має особливого значення для Росії. Він навіть не зрозумів, що ці експерти – слідом за всім цивілізованим світом – не вважають Захід ворогом Росії і ніколи не погодяться з маренням самого Путіна і його оточення, які намагаються довести росіянам, що вони живуть в фортеці.
Глава уряду, який намагається вчити журналістів, замість того, щоб слухати їх – це завжди огидна картина. Але ще більш неприємним є те, що цей несучасний чиновник з менталітетом пенсіонера-прапорщика збирається і далі правити величезною країною, яка заслуговує кращої влади і долі. Заслуговує того, щоб її журналісти та письменники розповідали про події її політикам, а не слухняно слухали б монаршi просторікування. І те, що все більше і більше людей виходять на вулиці Москви та інших міст Росії, доводить, що таке розуміння є у російському суспільстві.
Влада як і раніше не хоче слухати ні журналістів, ні письменників, ні громадських діячів, ні правозахисників. Але до них починає прислухатися вулиця.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.