У суспільстві почалися дискусії із приводу виборів нового Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які мають відбутися після 7 лютого – дня, коли закінчується термін дії чинного Омбудсмена. Тому важливо визначитися з тим, якою суспільство хоче бачити цю посаду. Незалежно від персоналій, імен та прізвищ. Але залежно від професійності, гідності та високих людських якостей.
Сьогодні важливе не стільки те, хто конкретно буде займати посаду. Набагато важливіше те, які цінності та принципи обрана людина буде розділяти та впроваджувати в щоденній діяльності.
Ситуація із їх дотриманням з боку держави, органів влади погіршується. Водночас, абсолютно закономірно, коло та кількість питань, з якими звертаються громадяни до Уповноваженого, шукаючи захист власних прав, неухильно зростає.
Що ж варто робити в наступні п’ять років? Які пріоритети та принципи є важливими в діяльності майбутнього Омбудсмена?
1. Дотримання принципів існування та діяльності інституту Омбудсмену, як вони сформульовані в міжнародних документах, зокрема, у Рекомендації ПАРЕ №1615, 2003 рік – “Інститут Омбудсмана”, та Паризьких принципах ООН 1990 року – “Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини”. Саме в них сформульовані такі важливі характеристики цієї інституції як незалежність, компетентність, підзвітність, незаангажованість тощо.
2. Виконання закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, наскільки це можливо в ситуації беззаконня та політизації права, яка склалася в Україні.
3. Створення інститутів спеціалізованих омбудсменів відповідно до практики, яка склалася в багатьох європейських країнах – із прав дитини, свободи слова, гендерної рівності, протидії катуванням тощо.
4. Створення представництв Уповноваженого в усіх областях України для розширення можливостей доступу громадян оскаржувати порушення власних прав.
5. Моніторинг виконання міжнародних зобов’язань України, узятих при ратифікації документів у галузі прав людини. Постійний моніторинг та аналіз порушень прав людини та вчасне реагування. А також – щорічна підготовка доповідей про стан дотримання прав людини в Україні, у тому числі спеціальних, чого не робив чинний омбудсмен.
6. Здійснення Омбудсменом самостійних розслідувань за скаргами порушень прав людини, а не просте перенаправлення отриманих скарг до керівництва тих державних органів влади, на діяльність яких скаржаться громадяни.
7. Формування системи прозорості та підзвітності діяльності Омбудсмена суспільству. Постійне інформування про результати роботи через офіційний сайт. Перетворення його на робочий орган, постійне джерело правової інформації, механізм комунікації із громадянами.
8. Постійна співпраця із громадянським суспільством та правозахисними організаціями. І не просто співпраця. Омбудсмен як правозахисна інституція має спиратися у своїй діяльності на громадянське суспільство. І не прикриватися модними сьогодні ілюзорними «громадськими радами», які ні на що не впливають, і нічого не вирішують.
Чи можуть ці ідеї бути реалізованими на практиці? Відповідь залежить не тільки від серйозності ставлення до роботи, але й політичної волі. Тож поряд з питанням «який Омбудсмен?» виникає ще одне – «який результат?».
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.