Один із найепатажніших і неоднозначніших концертів цієї весни і останніх двох років, який відбувся у Львові у клубі “Культ” наприкінці березня 2012-го, став сенсаційним музично-драматичним проектом Ореста Лютого та гурту СамоГон із шок-культурною програмою “А я не москаль!”. Цей виступ є частиною проекту “Лагідна українізація”. Про це вінтерв’ю РП розповів відомий шоу-мен, талановитий актор, ведучий та музикант Антін Мухарський.
“Я народжений на Подолі у Києві, більшу частину свого життя був російськомовним. Але завжди був і буду тим, хто найбільше любить свою країну. Бути українцем і патріотом України – це нормальне і звичайне явище для нормальної людини. А бути “хахлом” і представником 5-ї колони – означає бути розумовою потворою,” – заявив пан Мухарський у інтерв’ю журналістові РП під час акції протесту під Україським домом на початку липня 2012 року.
“Мій гуманітарний проект «Лагідна українізація» має на меті нівелювання впливу російськомовної попси та блатного шансону через цілющу українізацію найбільш знакових творів цих жанрів”, – повідомив Орест Лютий, він же Антін Мухарський – відомий шоумен, шеф першої в Україні віртуальної 3D артгалереї «ANTINS.net.». Аналогів в Україні не було і ще досі немає такому мистецько-шедевральному музею з прямим інтернет-доступом. Тим часом Музично-мистецький «VILLAGE GLAM». виявився одним з найпопулярніших фольк-рокових альбомів України після дуже активно проданого попереднього фольк-рокового CD альбому “Злокохучий мен”. Приємно, що в україномовному просторі розширюється діапазон культурного контенту.
СЕЛО ЧОПІЛКИ – альбом “Злокохучий мен”
“Я вирішив також висловити свою соціальну позицію за допомогою живопису. Головною темою плакатів стали політика, наркотики, секс-туризм в Україні та засилля московської попси і московських попів.
“Наш проект – це культурний спротив тотальному насадженню московської попси, блатного шансону, – сказав пан Антін. – Шоу – це спосіб опору. Проте це досить радикальне мистецтво. Ідея виникнення такого проекту в мене зародилася ще 1989 року. Але реалізувалася лише тепер. Поштовхом до цього став проект, зареєстрований у Верховній Раді – про скорочення україномовного продукту на телебаченні та радіо. Почуття гумору – справжній Божий дар, результат вищої нервової та емоційної діяльності людини й чи не єдине, що відрізняє нас від тварин, не кажучи вже про вміння посміятися над собою – найвищий прояв натур благородних, високих та сильних”, – підкреслив пан Мухарський.
“Виступав Орест Лютий у штанях галіфе, білій сорочці з метеликом та капелюсі з тризубом. Баяніст і гітарист гурту були в українських одностроях. Трубач мав на голові типову червону німецьку шапочку. А барабанщик – у німецькому шоломі, обтягнутому шкірою. Під час виступу вони виконали своєрідні рімейки на відомі шансонівські, й не тільки російські, пісні — “Владимирский централ”, “А белый лебедь на пруду”, “С чего начинается родина”, “Мурка”. Всі тексти звучали чудовою українською мовою. Цей концерт мав бомбовий ефект у найкращому розумінні слова. Хоч у піснях і матюків чимало, але все одно вони суперові і мають найкращу версію форми, яку запустив свого часу Лесь Подерв’янський у своїй поезії. Як на мене, це дієвий спосіб викорінення галімої московської попси – таким чином ми побачили у Львові альтернативний варіант блатного тупуватого москальського шансону, який виявився справжнім українським націоналістичним шансоном у виконанні безподібного шансон’є АНТУАНА де сент ФЕБРУАРІ”, – про це, не без жартів на французький манер, повідомила львівський кореспондент РП Анна-Марія Лазурак. Адже з Москви від групи москвичів надійшло повідомлення на РП , що у певної кількості московітів було шалене вподобання альбому Ореста Лютого “А я не Москаль”, бо цього Антіна вони назвали “АРЕСТ ФЕВРАЛЬ, потому , что мы знаем, что лютый, это месяц после января”.
Під час вечора також виступив львівський письменник і поет Юрій Винничук, відомий як Юзьо Обсерватор, про якого пан Антін сказав: “Він майже став моїм хрещеним батьком у цьому новому проекті. Спеціально до цього він написав вірш “Колискова”. Його в майбутньому мають покласти на музику”. Письменник зачитав його зі сцени. У вірші йдеться про те, що сниться теперішнім і колишнім високим українським чиновникам.
Дмитро Басілія.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.