На початку червня цього року друзі з Фейсбуку надіслали мені копію листа Лідії Григорівни Пономаренко, мешканки Харкова, до президента Януковича. В листі містилося уклінне прохання зглянутися на муки сестри її покійного чоловіка, яка потерпає від страшної хвороби. Вочевидь, появу листа у соцмережі спричинила відсутність відповіді з Банкової.
5 червня я звернулася з цього питання до віце-прем’єра, міністра охорони здорорв’я Р.В.Богатирьової. Ось це звернення, вих. № 264/39
Віце-прем’єр-міністру України – міністру охорони здоров’я України Богатирьовій Р.В.
Шановна Раїсо Василівно!В електронних ЗМІ оприлюднено лист мешканки м.Харкова Л.Г.Пономаренко до Президента України В.Януковича такого змісту:
“Здравствуйте уважаемый Виктор Федорович!
Пишет Вам Пономаренко Лидия Григорьевна с г. Харькова. Возможно, мое письмо не дойдет к Вам, его просто аннулируют, но я в надежде, что Вы получите и прочитаете его. В г. Константиновка, индекс: 85114, Донецкая обл., ул. Ленинградская, д…., кв…. – умирает Ищенко Светлана Сергеевна, 22.08.1941 г.р. ветеран труда, всю жизнь работала на предприятия страны. И вот этому человеку с диагнозом рак отказуют в обезболивающим «ОПЛАЧИВАЙТЕ ЛЕКАРСТВО» – говорят. Заведующая отделения отказала. Шишки воспаляются и лопаются во рту. Прошу облегчите страдания сестре покойного мужа. Тел. Дочери – Ищенко Людмила Владимировна:…. Хочу верить, что Вы поможете нам. С глубоким уважением Пономаренко Лидия Григорьевна, г. Харьков, индекс: 61007, ул. Северная, д…., кв…., дом. тел.: …, моб. тел.: …”.
Як мені відомо, до цього часу жодної відповіді авторка звернення не отримала.
Прошу Вас розглянути питання, порушене у зверненні, та знайти можливість надати належну допомогу тяжко хворій людині.
Про результати розгляду звернення та вжиті заходи прошу поінформувати мене, у зв’язку з невідкладністю порушеного питання, в термін 10 днів.
З повагою, народний депутат України О.Ф. Бондаренко
Перша відповідь – за підписом заступника міністра О.К.Толстанова – мене приголомшила. Не тільки порушенням термінів реагування – відповідь датована 2 липня, тобто майже через місяць, незважаючи на прохання відповісти, у зв’язку нагальністю проблеми, протягом 10 днів. (Зрештою, до нереагування владців на звернення депутати вже звикли). Найбільше відповідь мене потрясла тим, що заступник міністра навіть не потрудився вчитатись у звернення: він пише, що дав доручення ГУОЗ Харківської облдержадміністрації забезпечити ліками «гр.Пономаренко Л.Г.», тобто авторку листа до Януковича, а не С.С.Іщенко, мешканку Костянтинівки Донецької області, про котру йдеться в листі й, відповідно, у моєму зверненні:
За якихось 17 днів клерки, мабуть розчовпали, що дурню написали, й услід першій надійшла друга відповідь, за підписом того ж таки пана Толстанова. Ось вона:
Тим часом минуло півтора місяці, які людина мордувалась у жахливих муках, не отримуючи належної допомоги. Нарешті я дістала продукт реагування Головного управління охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації:
З листа зрозуміло, що Іщенко Світлана Сергіївна відмучилася.
Царство небесне бідолашній людині.
Не можу коментувати фахові моменти, що містяться в листі з Донецької ОДА. Нехай фахівці-медики скажуть, чи достатнім є на останній стадії онкохвороби знеболювання трамадолом (тим самим, котрий, як свого часу депутатка-медик з Партії регіонів переконувала, не є наркотиком).
Як не можу коментувати й те, що відповідь з Донецька, отримана мною 13 серпня, датована… 20 серпня, тобто днем, який іще не настав.
Я – про страшний, невимовний, космічний цинізм нинішньої влади у ставленні до цієї жінки. Яка у своїх стражданнях із останніх сил, напевне, вірила у щирість обіцянки: «Почую кожного». Мешканки Донеччини, котра, скоріш за все, своїм голосом підтримувала президента-земляка і його партію. Та, зрештою, просто людини – адже зовсім недавно з усіх біллбордів їй лукаво підморгували: «Україна – для людей»…
Підморгували, обіцяли почути, гарантували. Роздавали гречку й гроші. Лякали, погрожували. Далі – карали «нєсговорчівих». Саджали непокірних.
Тепер – знову обіцяють, підморгують, роздають, «разводят, как котят». Аби, в разі своєї перемоги, покарати й пересадити. Цього разу – справді кожного.
Нас настирливо переконують: “Українці розчаровані, зневірені, збайдужілі”… Але ж бодай інстинкт самозбереження у нас є? Є чи немає, українці?..
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.