“Суть полягає у тому, що Ізраїль – один зі світових взірців того, як треба уміти захищати своє. По суті, ми такі ж самі, як ви. Ми захищаємо своє. Ми за себе, а не проти когось. Любі наші дії направлені на захист всього українського, але не на шкоду будь-якій іншій нації”… “Мені б хотілося вести себе як ізраїльтяни – закони нам треба такі, які є у вас, приймати, вчити людей, що треба любити свою націю, свою батьківщину та свою мову, плюс питання громадянства і питання поверненя тих, хто виїхав”,- сказав Олег Тягнибок.
Будь яка підтримка Ізраїлю, що висловлюється тими або іншими лібералами з різних країн світу, які проповідують ідеї інтернаціоналізму, широко вітається ізраїльськими політиками і ліберальними ізраильськими ЗМІ. Симпатії лібералів виділяються виключно у тому, що стосується ізраїльської демократії і протистояння Ізраїлю до арабів. При цьому лібералами відкидається будь яке згадування національного характеру держави, яке задумувалося і будувалося сионістами. Сионізм перетворено лібералами у безнаціональний мультикультуралізм і у цьому спотвореному вигляді у будь який спосіб ними оспівується.
Тим часом щира підтримка Ізраїлю різними національними силами, як Старого Світа, так і колишнього совітського простору, приводить израїльских ліберальних політиків до ярості. Багато національних рухів продовжують бачити в Ізраїлі приклад перемоги національної ідеї і успішної національної держави. Власне національні рухи та партії безумовно і відкрито підтримують Ізраїль, тим часом як мультикультурна і ліберальна Європа наповнюється юдофобськими настроями і антиізраїльськими акціями. Ізраїльський ліберальний політичний істеблішмент, який боїться відродження націоналістичних сионістських настроїв у країні, відмовляється від вірних та щирих союзників. Європейські націоналісти Німеччини, Голандії, Франції не раз і не два висловлювались на підтримку національного Ізраїлю. Однак, ізраїльська влада уперто не бачить цього, звинувачує європейських націоналістичних лідерів часом у расизмі, або антисемітизмі, або у фашизмі.
Не меньше подразненя у ізраильської влади викликає підтримка Ізраїля націоналістичними рухами простору колишнього Совітського Союзу. Тут буде доречно нагадати цілком неадекватну реакцію ізраїльських політичних аутсайдерів на успіх української партії “Свобода”, якут очолює її лідер Олег Тягнибок, яка отримала на парламетських виборах до Верховной Ради своє парламентське представництво. Ізраїльскі політики, починаючи з міністра закордонних справ Лібермана, який очолює псевдоправу промосковську партію різнонаціональних ізраїльских імігрантів, до політичної невдахи Ципі Лівні і зовсім нічим не проявившего себе за шістнадцять років проведених у Кнессеті за рахунок ізраїльских платників податків, парламентського функціонера, пані Солодкиної, обрушилися на пана Тягнибока з самими передвзятими звинуваченнями. Нікчемні и бездарні політикани і третьосортні функціонери, вочевидь, вирішили хоч якось проявити себе, звинувачуючи іноземного політика, який послідовно висловлює підтримку Ізраїлю, у антисемітизмі.
Треба сказати, що вся ця галерея ізраїльських лібералів продовжує лінію ассимилянтських безнаціоналів, для котрих життя в Ізраїлю є можливим тільки як вимушена необхідність. Наприклад, одна з ведучих єврейських асимилянтських організацій – Центр Симона Візинталя, головний офіс котрого рщзташований, зовсім не у Ізраїлю, а у Лос-Анджелісі, записали Тягнибока у десятку самих ярих антисемітів і ненавистників Ізраїля. Але як би не старалися ліберали-інтернаціоналисти вибудувати негативний політичний імідж пана Тягнибока, їх брехню видно не озброєним оком. Ліберали є заляканими націоналістами, а галутні еврейські асимілянти ненавидять національний Ізраїль.
Олег Тягнибок дійсно виступав з критикою тої ролі єврейських асимилянтів, котру вони грають у формуванні фінансового і політичного клімату серед інших народів. Асимилянтів, для котрих не існує власної національної держави і для котрих самий страшний сон – це повернення до свого народу. Безнаціональні приживальники, що живуть ілюзіями хвилинного благополуччя, заради котрого вони готові залишатися ненавистними чужаками, яких переслідують серед інших народів. Вони самі роблять свій вибір, і тільки у черговий раз, стають жертвами, бо змушені згадувати про свою країну і свій народ. Очевидно, ізраїльські ліберали забули чи просто не хочуть згадувати, що і Бен-Гуріон і Жаботинський, у свому часі надто різко висловлюалися про галутних єврейських асимілянтів. Для послідовності ізраїльським критикам Тягнибока, треба і Бен-Гуріона разом з Жаботинським звинувачувати в антисимітизмі. Адже їхні відгуки про галутних єврїв значно більше жорсткі, ніже цілком політкоректні зауваження пана Тягнибока.
Українська національна партія “Свобода”, на відміну від ліберальних друзів наших інтернаціоналістів, послідовно виступає як вірний союзник дежави Ізраїль і публічно підтримує сионізм. Непримиренна позиція Олега Тягнибока стосовно відношення до арабів та їх екстремістських ісламістських организацій – ворогів Ізраїля служить живим прикладом для багатьох політиків, як у самому Ізраїлі, так і за його межами. Однак, ізраильський ліберальний політичний істеблішмент замість того щоб підтримувати союзників Ізраїля, будь як їх відштовхує.
Не викликає ніяких сумнівів те, шо для ізраїльських другорядних політиків, є важливішою пропагандистська показна стурбованість положенням галутних євреїв, ніж власного народу у власній країні. Але зовсім не у цьому полягає головна причина. Ліберальні політики відштовхують союзників, добре усвідомлюючи, що Ізраїль який залишаєтьсяся на одинці, без будь якої підтримки змушений буде погодитися на нав’язані йому територіальні поступки, які ведуть до двонаціональної арабсько-еврейської держави замість держави національного юдейства.
Хіба врто партії “Свобода” визнати ХАМАС і палестинськую проблему і виступити проти Ізраїлю, щоб партія отримала повну легітимацію серед європейських проарабських ліберальних політиків. Однак, тверді принципи національної незалежності роблять неможливим для партії та її лідерів подібного роду розворот на догоду власному політичному благополуччю. Олега Тягнибока можна назвати нинішнім українським Бен-Гуріоном. Це політик для котрого, як і для Бен-Гуріона інтереси нації і народу, який відстоює право залишатися вільним і незалежним від іноземців, лібералів і мультикультуралістів є понад усе. Треба у будь який спосіб викривати ліберальних ізраїльських інтересантів і нарешті, повернутися лицем до наших союзників. Ворогів у нас вистачає, а от союзників завжди є мало і розкиданя ними доводить до злочинів.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.