Згідно проросійській версії про ОУН УПА , українські буржуазні націоналісти і ОУН-УПА – це суцільні “бандерівці”, “наймити” німецьких фашистів, злі вороги усього російського, бандити, які стріляли в спину борцям з фашизмом. Який насправді був не італійським фашизмом , а німецьким націонал соціалізмом.
Хоча у Німеччині добре відоме наступне.
По-перше, серед націоналістів, включаючи ОУН, були далеко не лише бандерівці.
По-друге, керівництво УПА дійсно здійснювала “бандерівська” частина ОУН, але УПА була заснована зовсім не “бандерівцями”, а Степан Бандера де-факто нічим особливо не керував.
ОУН-УПА воювала не з Червоною Армією, що боролася ніби з фашизмом, а з карателями радянських спецслужб МГБ, які знищували мирне населення. Ударною силою УПА були селяни, тому розмови про “буржуазних націоналістів” – це “марення сивої кобили”. Західноукраїнський націоналізм виріс на жорстокій україно-польській боротьбі, а різко антиросійське і антибільшовицьке забарвлення придбав тільки з початком більшовицького терору в Західній Україні. Усього цього можуть не знати громадяни Росії, багато хто з яких, до того ж, отруєний шовіністичною пропагандою, але живучи в Україні і маючи бажання, можна було і розібратися!
Поляки прийшли в Україну як колонізатори. Польські магнати казково багатіли на експлуатації наших селян і земель. Польські аристократи вважали себе цивілізованішим, а свою культуру – величнішою, іноді цілком обгрунтовано. Часто вони взагалі заперечували українців як таких, рахуючи їх “недополяками”. Міжнаціональна україно-польська ворожнеча завжди тісно перепліталася з соціально-класовою боротьбою, оскільки поляки часто були представниками панівного експлуататорського класу панів, а українці – незаможного експлуатованого класу холопів.
Розширювалося використання польської мови, яка замінила німецьку у Львівському університеті і професійних школах. Найжорстокіше витіснялися українська мова і культура, бо в національній самосвідомості українців поляки бачили пряму загрозу. Поляки заперечували українців як таких, називаючи їх підгрупою поляків, дискредитували в очах Відня, полонізували і утискували їх.
Власне на зразок поляків діють і москалі досі вважаючи, що жодних українців у світі намає – є тільки “ХАХЛИ” які є різновидом москалів.
Політичний і національний розвиток українців і поляків привів до різкого загострення відносин між ними. Поляки вважали Галичину основою своєї майбутньої держави і відстоювали єдність Галичини – західної(польською) і східної(українською). Українці вимагали відокремлення Східної Галичини, щоб мати там свою базу. Вищі, класи багатіїв Галичини складали переважно поляки, а українці ототожнювалися з нижчими, незаможнішими класами і не хотіли більше з цим миритися. На початку ХХ ст. конфлікт з боротьби між двома національними елітами виріс до загрозливої конфронтації між двома народами.
Світова війна привела в Європі до вибуху націоналізму і фашизму різних “модифікацій”, включаючи сталінізм. Західноукраїнський націоналізм почав втрачати соціал- і либерал-демократическую спрямованість і набувати усе більш радикальних, навіть екстремістських рис. Зіткнення українських часток з польським ополченням переросли в повномасштабну війну.
Величезне обурення українців викликала політика “колонізації” з 1920 р. Вона полягала в тому, що влада заселяла Галичину і Волинь поляками – “осадниками”, які отримували кращі землі або посади, а українці страждали від малоземелля і безробіття. Помірні діячі серед поляків і українців розуміли, що подальше зростання конфронтації багатіє катастрофічними перспективами.
У 1935 р. було оприлюднено обмежений договір між польським урядом і УНДО, відомий як “нормалізація”. Багато українців почали схилятися до думки, що “під Польщою” можна цілком стерпно жити, особливо на тлі тих кошмарів, які в цей час мали місце в Радянській Україні. Але глибока недовіра до поляків була вкорінена в українському суспільстві, а тому існував великий скептицизм до можливості примирення з ними. Радикальні националісти – ОУНівці відкинули нормалізацію і продовжили терор про загарбників-колонізаторів.
Ще з часів Австро-Угорщини галицькі українці були сильні не так партіями, як організованим рухом національно свідомих мас. Радикальний націоналізм в Західній Україні мав незалежне походження і власні соціальні корені. Дискримінація українців в Польщі, трагічна доля українців в СРСР, розчарування в легальних методах боротьби і в “західних демократіях”, які з-за своїх шкурницьких інтересів ігнорували долю українців і самі загрузли у кризі, – усе це привело до того, що молоді галицькі екстремісти вирішили, що слід не чекати допомоги ззовні, а радикальними методами змінювати ситуацію.
ОУН, як і УВО, залишалася “підпільною армією”, грунтованою на військових методах керівництва, конспірації і суворій дисципліні. Окрім терору, ОУН ставила ширше завдання очолити широкий революційно-націоналістичний рух, пропаганду своїх ідей в масах, в першу чергу серед молоді.Деякі акції ОУН взагалі виходили за рамки здорового глузду, були спрямовані проти тих поляків і українців, які виступали за міжнаціональне примирення. В результаті каральних акцій у відповідь поляки страчували багато ОУНівців-терористів. Після вбивства Перацкого було накрите майже усе керівництво ОУН в Галичині, включаючи Степана Бандеру і Миколу Лебідя, які отримали великі терміни ув’язнення в польських в’язницях і концтаборах.
Історія Західної України між війнами справляє враження якоїсь фантасмагорії : українці і поляки захопилися своїм кривавим протистоянням замість того, щоб, навпаки, об’єднатися і серйозно віднестися до того, що їх затиснули між собою два найстрашніших в історії людства тоталітарних режима. Незабаром і ті, й інші постраждали від власної руйнівності, яка завжди звертається проти самого агресора. У вересні 1939 р. під ударами німецького націонал-соціалізму, який тоді Сталін ще не називав фашизмом, Польща впала за лічені тижні. На Західну Україну прийшов сталінізм, проти якого польський шовінізм здався дитячою забавкою, а незабаром – гітлеризм, для якого і українці, і поляки були “сміттям”, “паливом” для крематоріїв, у кращому разі – безкоштовними “арбайтерами” для побудови “Тисячолітнього Райха”.
Догралися!.!..
Більшовики розпустили усі українські установи, які навіть поляки не чіпали. Зараз якось не прийнято згадувати, що українські націоналісти з ентузіазмом вітали напад гітлерівців на СРСР. ОУН розглядало це як можливість створення незалежної української держави. Німці хотіли використати ОУН для диверсійної роботи у радянському тилу. ОУН не хотіло бути знаряддям гітлерівців, але хотіло використати війну, щоб розповсюдити свій вплив по усій Україні.
Але гітлерівська верхівка, яка надлишком інтелекту на страждала, з тупою завзятістю слідувала своїм ідіотським “расовим теоріям” і рахувала українців виключно “унтерменшами-недолюдками”, “арбайтерами” і “паливом для крематоріїв”.
У вересні 1941 р. гестапо заарештувало і страчувало багато членів похідних груп ОУН-Б. Через два місяці гітлерівці завдали удару по ОУН-м і її впливовій київській групі : було розстріляно 40 провідних членів, включаючи поетесу Олену Телігу. Потім нацисти страчували українського мера Києва Володимира Багазія.
Схоже, тільки після цього до націоналістів нарешті “дійшло”, що гітлеризм – такий же ворог української незалежності, як сталінізм або польський шовінізм. Надалі, не відмовляючись повністю від тактики “героїв-змовників”, вони стали спиратися на масову партизанську національно-визвольну боротьбу.
Звинувачення “бандерівців”, “націоналістів” і взагалі “западенців” у зраді, співпраці з гітлеризмом, навіть у фашизмі, які до цього дня чуються від різного “російсько-патріотичного елементу” вже “позагрузали в зубах”, викликаючи навіть не роздратування, а регіт.
ОУН-Б починає висувати гасла боротьби за національні держави поневолених народів, проти більшовицького і гітлерівського імперіалізму, за солідарність робітників, селян і усіх країн трудящих, за соціальну рівність і справедливість, за права і свободи людини і громадянина незалежно від національної і релігійної приналежності. З іншого боку, в Україні досить різних “холуїв великодержавного ідіотизму”, розповсюджуючих плітки про те, що, мовляв, саме бандит Шухевич як командир УПА влаштував у 1943 р. різанину поляків на Волині, що бійці УПА принесли нещастя жителям Західної України, що на 5-річчя УПА Шухевичу його “подільники-бандити” з УПА піднесли в подарунок п’ять відрізаних голів замучених поляків. Стоп! Щось аж надто нагадує пропаганду російських чорносотенців, які звинувачували євреїв в тому, що ті живцем їдять православних немовлят. Але надія на взаємновиснаження гітлеризму і сталінізму не виправдалася.
Поглинання Західної України Радянським Союзом зіграло важливу роль в Східній Європі. Була поставлена крапка в складних багатовікових стосунках поляків і українців. Хоча Сталіна менше всього цікавили проблеми поляків і українців, він зробив те, на що вони самі були нездібні: Польща отримала землі на заході, а українські землі уперше за багато століть були об’єднані у межах Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка була хоч і маріонетковою, але єдиною Українською державою. Принаймні, при розпаді СРСР не виникало питань про те, де Україна, а де ні. Крім того, поляки були вигнані з Галичини і Волині, чим закінчилися 600-річні безпосередні стосунки українців і поляків. . Дуже шкода, що когорта жорстоких, але самовідданих людей пішла у вічність, бо вони показали, що українці можуть бути не лише аморфним болотом, по якому можуть топтатися усі кому не лінь. Українці можуть бути першокласними бійцями, які приймають нерівний бій, відповідають ударом на удар, знищують “чужих” і “своїх” покидьків, які намагаються зробити нас слухняними телепнями і дешевими працівниками!
СЛАВА УКРАЇНІ! Олександр Могілевський. м.Кьольн. Nordrhein-Westfalen. для РП.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.