Президент Ющенко розтоптав авторитет Конституційного суду і зробив його іграшкою в руках нової влади… Конституційний суд Молдови прийняв рішення, згідно якого виконуючий обов’язки прем’єр-міністра країни Влад Філат не може знаходитися на цьому посту і формувати новий уряд.
“Прем’єр-міністр, відправлений у відставку через винесення вотума недовіри за підозрою в коррупції, не може залишатися в.о. глави уряду і не може знову балотуватися на пост прем’єр-міністра до вияснення всіх обставин. Президент Молдови зобов’язаний призначити виконуючого обов’язки прем’єр-міністра з числа членів уряду, порядність котрих не підпадає під сумніви”, – йдеться у рішенні суду, котре президент Николае Тімофті, сам колишній суддя, назвав “конституційною бомбою”.
Не буду зараз вдаватися до обговорення рішень суду, тим больше, що його все одно прийдеться виконувати – як би до нього не ставилися молдавські політики. Зверну увагу на інше: суд прийняв рішення, явно невигідне владі. Влад Філат практично сформував більшість, котра була готова проголосувати за його новий кабінет буквально за декілька днів до розпуску молдавського парламенту. І коли правляча партія ліберал-демократів не відважиться на висування нової кандидатури, то депутатам прийдеться йти на дострокові вибори.
Сказати, що суд складається виключно з опонентів прем’єр-міністра, також неможна. Наприклад, його головою є колишній міністр юстиції Молдови, один з колишніх лідерів ЛДПМ Александру Тенасе – і, доречі, коли його обирали, критики цього висування з опозиційних рядів передрікали, що Конституційний суд стане слухняною іграшкою в руках уряду Філата. Але суд нею не став – и за рішення суду всі його члени проголосували одноголосно. Може бути, все від того, що у Молдові ще не вмерла політика?
Коли у 1993 році, під чвс гострого протистояння міжд тодішнім президентом Росії Борисом Єльциним і з’їздом народних депутатів країни, Конституційний суд прийняв невигідні для глави держави рішення, пан Єльцин просто призупинив його роботу. “Відновлений” Конституційний суд уже ніколи так не лякав владу – хоч і мало хто у 1993 році задумувався, що це рішення Єльцина є першим кроком на шляху побудови в Росії класичної авторитарної держави, не здатної до реального развитку. І справа не в людях, а у системі – за іронією долі, нинішним главой Конституційного суду Росії є шанований юрист Валерій Зорькин, котрий очолив його і у 1993 році. Пан Єльцин був наляканий Зорькіним, який був рівним участником правових – а значить, і політичних процесів. Путін навряд чи часто згадує про його існування.
Коли у 2007 році президент України Віктор Ющенко вирішив всупереч всім ісунуючим конституційним нормам розпустити Раду, він водночас почав ганебні маніпуляції зі складом Конституційоного суду країни. Прихильники влади збиралися у будівлі КС з вимогами не заважати президенту – тобто, по суті, підпорядковуватися владі.
Зараз більшість цих людей негодує з приводу авторитарных тенденцій у діяльності приємника Ющенка, навіть не розуміючи, що попередній президент, самозакоханий і безвідповідальний, при їхній спільній підтримці розтоптав авторитет Конституційного суду і зробив його играшкою в руках нової влади. Як би суд залишався авторитетним органом, що шанує себе, він ні защо б не погодився з можливістю формування нової більшості у Раді силами лише не одних фракцій, ні зі змінами Конституції без участі парламенту.
Згадую маршаковське: “Враг вступает в город, пленных не щадя, оттого, что в кузнице не было гвоздя”. Конституційний суд – той самий цвях, котрий не дає правовій системі прогнити остаточно.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.