Я досі пам’ятаю історію того, як до другої світової війни Володимир Жаботинський відвідав Європу та умовляв «юдеїв Польщі», рятуватися від галуту(слово “ГАЛУТ” іврітом – це вигнання) та покинути Польщу назавжди. Тоді ще був час, ще можна було встигнути. Але не дослухалися, залишилися і всі пропали у тому вогні.
У 50-ті роки знайшовся дехто один, той, що добрався до Америки, і написав, що Жаботинський був правий.
Зовсім недавно, мені прийшлося говорити з людьми хабадда з Америки, котрі мені повідали, що від нині «духовність» з Ізраїлю перейшла у Америку. І недарма сатмарські хасиди не поїхали у Ерец Ісраель, але виїхали разом зі своїм ребе до Америки.
І тоді я просив вибачення, за те, що не задумувався про це раніше. Було «вавілонське полоніння» і був час, коли юдеїв відпустили звідти будувати Храм. Разом с Езрою і Нехемією пішло 48 000 людей.
Всі інші сказали: – А що буде, коли ми не поїдемо? Невже, ми не можемо збудувати ще одну єшиву у Вавілоні? Може вони її, і збудували, але їх це не врятувало! Вони порушили волю Творця жити на своїй землі, Землі Обітованій! Та й всі загинули.
То ж саме було і з багатими жителями Ніневії, колись гордої Асирії. Вони також загинули, тому що не повернулися.
То ж саме відбудеться з тими хасидами, які вирішили замість Творця, що духовність забралася з його Землі Обітованої, услід за ними… Адже хто вони такі врешті-решт? Ті, хто оббрехав цю землю. Та й самі перетворилися у секту?! Коли відомо, що саме погане і брудне місце у Ерец Ісраель у тисячі разів більше святе ніж саме намолене місце у галуті.
Коли Національна Партія Америки обіцяє у своїх матеріалах знищити всіх потомків «обранного народу», і не дозволити жодній душі покинути її береги живою, я думаю про те, що будь яка хамливість та уперість пахне трагедією.
Останніми днями у пресі промайнуло повідомлення, що у Новосибірську збудовано найбільший культурний центр для 20.000 людей. І його головний раввин Залман Зекельс замість того, щоб повернути людей з галута, у Ізраїль, заради свого благополуччя, своєї зарплати запер їх у галуті, став по суті звичайним сектантом, який зручно влаштувався і котрий дякує президентові Росії за своє ніби щасливе життя у Сибіру.
І тим самим він обрік їх на зникнення, знищення, розчинення та й ассиміляцію.
Врешті, втішає одне, що не всім дано таке право жити на своїй землі і у своїй країні.
Це означає через певний час і цей «Вавілон» зникне у забутті, разом з тими до кого не дійшли у розум, попередженя.
По кому дзвонять дзвони? За ким горить поминальна свічка? Чи варте це життя свічки?.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.